Петро Михайлович Адермах.

Cонце на скальпелі.

 У відчинене вікно операційної пливло літо.., пливло з запахами трави, саду та шумовинням небесної просині. І раптом серед густої, настояної на медовому акаційовом цвіті тиші, серед буйної зелені почувся спів зозулі.
- Один, два… десять, одинад-цять…
Петро Михайлович стояв біля вікна і рахував. Очі блукали ген на верхів’ях дерев, шукали точку, на якій би зупинитися, відчути опору, але за деревами була лише і безмежна небесна просинь. А зозуля кувала. Продовження →