Петро Михайлович Адермах.

Cонце на скальпелі.

 У відчинене вікно операційної пливло літо.., пливло з запахами трави, саду та шумовинням небесної просині. І раптом серед густої, настояної на медовому акаційовом цвіті тиші, серед буйної зелені почувся спів зозулі.
- Один, два… десять, одинад-цять…
Петро Михайлович стояв біля вікна і рахував. Очі блукали ген на верхів’ях дерев, шукали точку, на якій би зупинитися, відчути опору, але за деревами була лише і безмежна небесна просинь. А зозуля кувала.

«Довго житиме, — подумав Петро Михайлович». А зозулин голос не переставав битися в вухах. Лікар прислухався і відчув, що то в грудях б’ється його серце. «Звідки це хвилювання, — подумав. — Адже я зробив усе, що міг. Дівчинка житиме. Обов’язок виконано».
Обов’язок виконано. Це, так би мовити, своєрідний допінг для заспокоєння, бо надто вузький зміст у слові обов’язок для людини, яка стоїть на сторожі людського життя.
Того дня машина швидкої допомоги привезла дванадцятирічну дівчинку. Про нестерпний біль можна було судити по її очах, з яких горошинами котилися сльози. Петро Михайлович уважно оглянув хвору і тут же прийняв рішення: негайно оперувати.
А через годину, коли лікар зайшов у палату, де лежала дванадцятирічна Оленка, він зустрівся з поглядом її очей і мимоволі посміхнувся. Через два дні Оленка вже бігала по подвір’ю з своїми ровесниками і весело сміялася. З пазурів хвороби вирвано ще одного пацієнта.

А скільки їх було за всю лікарську практику в отоляринголога Щиренької лікарні Петра Михайловича Адермаха?

Львівський медичний інститут він, сільський хлопець з села Підсадки, що біля Поршни, закінчив у 1961 році. Як відмінника навчання його направили на роботу в Турківську дитячу лікарню головним лікарем. З цього часу Петро Михайлович має справу, в більшості випадків, з дітьми.
Шістнадцять років роботи в медичних закладах. Шістнадцять років день у день стоїть він вартовим на невидимому кордоні життя і смерті. За цей час зроблено ним понад 4000 операцій на горлі, вухах, носі.
Дехто може скептично посміхнутися, мовляв, такі операції не є дуже складними. З такими твердженням не можна погодитись.

Певна річ, що в сучасній лікувальній практиці,—зауважує з цього приводу Петро Михайлович,— є ряд операцій, які за своєю складністю стоять вище від операцій на горлі. Але, коли подивитися з іншого боку, то можна зрозуміти, що всяке хірургічне втручання має свої складності.

До його слів хочеться додати й те, що найскладніша операція є простою, коли її робить досвідчений спеціаліст. Саме таким спеціалістом і є Петро Михайлович. У нього ніколи не буває дрібниць у роботі, якими можна знехтувати. І навіть ті, кому зроблено операцію, потім кажуть, що вони перенесли її дуже спокійно. А спокій цей не тому, що хірургічне втручання нескладне. Оцей спокій від того, що операцію виконано вмілими руками.
І ще одна риса, властива Петру Михайловичу, яка виробилася в нього впродовж багатьох років: при будь-яких обставинах залишатися спокійним. Бувають дні, коли доводиться робити по шістьсім операцій. І навіть тоді на його обличчі не видно втоми, нервозності…
Втомлений день, взявши на плечі червонувате сонячне коло, іде на спочинок. Петро Михайлович ще раз обходить палати, заходить в операційну і мимоволі його погляд падає на скальпель. На його нікельованій поверхні відби ваються промені сонця.

Б. Закалик.