Пізнаємо свій край | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

1567 Переглядів

З’єднається розірваний ланцюг поколінь.

Скільки на карті світу назв народів, яких поглинув вирій забуття. Мов сторожові стовпи стоять могили, кам’яні баби, піраміди. Жодного наслідника, жодного спогаду. Розірвано ланцюг поколінь, зруйнувався єдиний національний організм у чорній дірі забуття. Так стається і з народами, які забувають своїх попередників, стежку до їхніх могил. Лиш свідомість добрих людей стоїть на заваді безпам’ятства і розпаду тисячолітньої історії народу. Може їх сьогодні ще небагато, але завдяки їхнім зусиллям із попелу забуття відновлена па м’ять знакових постатей нашої громади. Ними були, насамперед, духовні особи, на яких замикалися надії і потреби людей, нації. Історично склалося так, що українське священство традиційно складало національну еліту і виконувало провідну роль у суспільстві. Отож, закономірно, що із священицьких родин вийшли визначні громадськополітичні і військові діячі: перший президент ЗУНР Є.Петрушевич і голова уряду К.Левицький, командувач Галицької армії генерал-чотар М.Тарнавський та інші.
У вирішальний час національного відродження України громада Щирця Божим провидінням була обдарована духовними провідниками о.Михайлом Баричком і о.Стефаном Сенишиним.
О.Михайло Баричко народився 1868 р. й після закінчення духовної семінарії був висвячений на пароха. 1910р. він прибув у Щирецький деканат і тодішній декан о.В .Стернюк (батько майбутнього митрополита УГКЦ, уродженця Пустомит, Володимира Стернюка) призначив його парохом церкви Святої Трійці в Щирці. Він гармонійно поєднав у собі риси духовного і громадського провідника. Завдяки його зусиллям в умовах Австро Угорської імперії, яка вела переважно пропольську політику, в Щирці була з організована «Просвіта» , яка вела активну громадську роботу. ЇЇ головою довший час був о.Михайло Баричко. В протоколі «Просвіти» за 5 січня 1913 року, віднайденому в Державному історичному архіві у Львові, дізнаємося, що о.Михайло Баричко ставить питання про зібрання коштів на святкування ювілею Тараса Шевченка. За його підтримки громада села Острів вимагає від влади Відня відкриття української школи для своїх дітей. Коли в результаті Першолистопадового зриву 1918 р. влада у краї перейшла в руки українців, о.М.Баричко був у перших лавах будівничих молодої держави , тісно співпрацював з першим комісаром Щирця К.Малицьким, який на початку листопада сформував загін на допомогу українському війську у Львові. Життєвий шлях Михайла Баричка дослідив і описав наш земляк Кім Науменко.

Від перших днів існування ЗУНР довелося вести напружену збройну боротьбу проти агресії з боку Польщі.

Marynjak
Під час війни активно йшла розбудова Галицької армії. Відтак, поряд з іншими, була створена бойова група “Щирець”, яка у січні 1919 р. реорганізована в 7-му Львівську бригаду на чолі з уродженцем Дорнфельда (нині Тернопілля Миколаївського району) отаманом Альфредом Бізанцом. Він розмістив свій штаб у Щирці і коли наказом Державного секретаріату військових справ 4 лютого були впроваджені польові духовники армії, о.Михайло Баричко добровільно зголосився до війська і отримав призначення капелана Львівської бригади. У підпорядкуванні були духовники полків бригади, штаби яких дислокувалися в Сердиці і Наварії.
У травні 1919 р. в районі Щирця розгорілися запеклі бої частин 7-ї Львівської бригади Галицької армії з військами Польщі, які переважаючими силами розгорнули наступ на усьому українсько-польському фронті з метою повністю захопити Східну Галичину й ліквідувати незалежну Західно-Українську Народну Республіку. Саме тоді в рядах оборонців української держави відзначився парох Щирецької церкви Святої Трійці, водночас – духовник 7-ї Львівської бригади о.Михайло Баричко. Незважаючи на близькість фронту, він відправляв на Великдень Службу Божу з участю галицьких стрільців, старшин та місцевих жителів. Як свідчив духовний референт 1-го галицького корпусу о. Іван Лебедович, о.М.Баричко виявив мужність і витримку, коли в той час над Щирцем з’явився польський літак й вів кулеметний вогонь . Зауважимо, що вже наступного дня поляки зайняли Щирець.
Разом зі своєю бригадою о. М.Баричко змушений був у травні 1919 р . покинути містечко. У ході кровопролитних боїв у травні червні 1919 р. Галицька армія відступила за Збруч, де об’єдналася з Армією УНР і воювала на трьох фронтах – польському, більшовицькому і денікінському. Восени її вразила страшна епідемія тифу, в результаті якої понад 15 тисяч стрільців і старшин померли без належної медичної допомоги. Польові духовники, зокрема о.М.Баричко, постійно знаходилися серед вояків, намагалися полегшити їх участь, сповідували і супроводжували в останню дорогу.
Після поразки визвольних змагань навесні 1920 р. він повернувся в Щирець. Але зразу ж був арештований польською поліцією й відправлений у концтабір Ялівець, де разом з ним перебували близько сотні українських священиків із 290 репресованих взагалі.
Спільно з о.М.Баричком в Ялівцях відбували ув’язнення о. Володимир Стернюк з Пустомит, о.Іван Степанів з Вишнівчика (батько легендарної Олени Степанівної).
Звільнений 1921 р. о. М.Баричко розпорядженням Львівського єпископату УГКЦ був відновлений парохом Щирця. Він знову включився у громадську діяльність , сприяв відродженню довоєнного товариства “Просвіти”, новоствореної “Рідної школи”, молодіжного “Лугу”, який прийшов на зміну забороненої “Січі”, очолював збір коштів на відновлення їх діяльності. Відтак його кончину 2 лютого 1929 р. сприйняли прихожани і взагалі жителі Щирця як велику втрату. Він був похований на міському старому цвинтарі. Віддати останню шану довголітньому пароху зібралися тисячі людей міста і навколишніх сіл.
І знову про Боже провидіння. Могила о.Баричка, яку ще не так давно важко було відшукати, відновлена завдяки Наталії Мариняк і її сина Володимира із Щирця і спонсорській допомозі небайдужих людей. У неділю 24 листопада відбудеться посвячення відновлених могил о.Михайла Баричка і о.Стефана Сенишина. Знову зберуться люди і з’єднається розірваний ланцюг поколінь.

Стефанія Деревацька, вчитель Щирецької ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів На світлині Н.Мариняк з сином Володимиром біля відновлених могил.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Серпень 2017
П В С Ч П С Н
« Лип    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  
Стрічка новин

Німецька молодь у Щирці

Українсько-німецька зустріч у Щирці  Спільні ознайомчі[...]

Вільна боротьба

Дві золоті медалі на чемпіонаті[...]

Вільна боротьба

Всеукраїнський турнір-меморіал імені Олега Сазонова 16-17[...]

Свято для футболістів

Відкриття майданчика зі штучним покриттям[...]

Вільна боротьба

Відкритий Кубок Львова  13 - 14[...]

Вільна боротьба

Міжнародний турнір у Польщі 2, 3[...]
Новини податкової

Інформація 15.08.2017

Як функціонує система автоматизованого моніторингу[...]

Інформація 14.08.2017-3

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]

Інформація 14.08.2017-2

В Галицької ОДПІ ГУ ДФС[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
1 Гість, 4Роботів
Рекомендуємо!