Кім Науменко. Осип Курилас. | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

4694 Переглядів

Осип Курилас.

Вперше я побачив Осипа Петровича восени 1944 р., коли ми приїхали з евакуації в містечко Щирець до батька, який був скерований у Західну Україну і очолив Щирецький райвиконком. О.Курилас неодноразово бував у нас дома й вирішував з батьком особисті проблеми. До речі, в недавно виданій книзі А.Крижанівського “Осип Курилас” наведено документ за підписом батька і печаткою райвиконкому від 3 серпня 1944 р., тобто через тиждень після визволення Львова, коли діяли комендантська година та перепускна система. У документі зазначалося, що О.П.Куриласу дозволяється поїздка зі Щирця до Львова у особистих справах. У зв’язку з тим, що відомий художник лишився житла, він звернувся за допомогою до батька. Перебуваючи на одній з нарад у Львові, батько звернувся до першого секретаря обкому партії І.Грушецького з проханням надати О.Куриласу житло й проблему було швидко вирішено.
Вдячний художник, визначний портретист запропонував намалювати портрет батька, але він відмовився й попросив намалювати великий портрет Сталіна для сцени в кінотеатрі, який служив районним клубом. Саме в ті часи Осип Петрович познайомився з моїми малюнками, а це було моє захоплення з малих літ. Розповідав нам з мамою, що він теж з дитинства любив малювати, й згодом після навчання став художником. Коли з дружиною Уляною перебрався у велику квартиру у Львові по вул.Бема (нині Ярослава Мудрого), 12а, пропонував батькові забрати мене з собою, щоб я жив у них, навчався у львівській школі (був тоді семикласником) й паралельно мистецтву художника персонально у нього. Але батько не погодився, говорив: “Я не бачив дітей всю війну. У нього ще буде час вчитися, як захоче стати художником”.
Сьогодні вже немає тієї убогої хатини на вулиці Острівській у містечку Щирці, що на Львівщині, де 7 липня 1870 року в багатодітній сім’ї місцевого церковного дяка і вчителя школи Петра Куриласа народився син, якого нарекли Осипом. Уже змалку хлопчик прекрасно малював. Учителі Щирецької народної школи, де навчався Осип, радили батькам плекати його талант і віддати до школи мистецького промислу у Львові. Але Петро Курилас хотів, щоб син мав надійний шматок хліба й унаслідував батька, тим більше, що Осип любив музику й мав гарний голос. Тому відправив хлопця у Львівську дяківську бурсу. Пізніше уславлений художник згадував, що там для нього настали дні тяжких мук і страхітливого терпіння. Насамперед тому, що в бурсі забороняли малювати. Та, незважаючи на перепони, Осип продовжував малювати портрети бурсаків, за що настоятель мало не вигнав хлопця із закладу Але познайомившись з його творами, був зворушений талантом учня й сам послав Осипа у реальну гімназію, а щоб не голодував, наказав числити його в бурсі, щоправда, за умови здати іспит на дяка. Як вдячний учень хлопець намалював портрет настоятеля. Так і навчався відразу у двох закладах.
У 1886 р. здійснилася мрія Осипа – він став студентом Львівської школи мистецького промислу, яка готувала митців живопису й скульптури. Юнака поглинуло навчання. З великим завзяттям вивчав техніку рисунка й малювання, студіював польську й німецьку мови. Між іншим, виявив неабиякий талант у скульптурі. Професор Белтовський наполегливо радив студентові зосередитися на цьому жанрі. Проте він обрав живопис. Через постійні нестатки малював на замовлення, головним чином портрети різних персон, в чому досягнув значних успіхів. Через чотири роки блискуче закінчив школу і прагнув продовжити навчання в академії. Але в умовах Австро-Угорської імперії вихідцю з народу здійснити цей намір було надзвичайно складно. Найголовніше – через браку необхідних грошей.

Осип повернувся додому і майже постійно жив у Щирці. Він дуже любив це одне із найстародавніших міст Галичини, перші згадки про яке датуються XII століттям. Протягом віків землі Щиреччини були ареною битв галицьких дружин із угорськими, польськими, татарськими завойовниками. Певний час Щирець мав магдебурзьке право як важливий центр торгівлі у краї та був повітовим центром. Його мешканці брали участь у визвольних змаганнях Богдана Хмельницького. Перекази й легенди про давнє минуле рідного міста відбивалися на формуванні свідомості Осипа і надихали на створення багатьох мистецьких творів, присвячених Щирцю, частина з яких збереглися. Попри всі труднощі і випробування він не залишив своєї батьківщини. У ті роки працював Осип тільки на заробіток: малював портрети, ілюстрації до газет, календарів. Теми для своїх творів черпав з нелегкого побуту селян Щиреччини, з яких найпомітніша картина “Жебраки” (1892).
Несподівано доля посміхнулася молодому художникові. Від двоюрідного брата з Хорватії надійшла грошова допомога, і радісний Осип 1898 р. виїхав до Кракова, де поступив у відому в Європі Школу красних мистецтв, що прирівнювалася до академії. Після видатного митця Яна Матейка її директором був молодий енергійний Ю.Фалат, талановитий художник і педагог. Він зібрав добрих викладачів, учнів Я.Матейка – Т.Аксентовича, Л.Вичулковського, портретистів, прихильників реалістичного мистецтва. Вони значною мірою визначили майбутнє молодого митця, одного з кращих студентів академії, твори якого отримали схвальні відгуки на виставках Кракова. Під час канікул Осип побував у родича в Хорватії, де писав пейзажі околиць Боснії й Герцеговини, портрети, брав участь у виставках у Загребі й Констанці. Роботи українського митця були відзначені в хорватській, сербській і німецькій пресі. Під час навчання в Кракові він не відривався від мистецького життя рідного краю, вступив до заснованого 1898 р. “Товариства для розвою руської штуки”, брав участь у мистецьких виставках Галичини. Так, на виставці Товариства у Народному домі 1900 р. демонструвалися його картини “Преображення”, “Богородиця”, а також написані в Щирці під час канікул “Гуцул” і “Хлопець з вужем”. Між іншим, разом з ним у Краківській академії навчався відомий пізніше Олекса Новаківський (1872-1936), з яким приятелював довгі роки.
Після закінчення навчання 1900 р. Осип Курилас затримався у Кракові, щоб заробити грошей на поїздку за кордон, яку здійснив 1903 р. Під час перебування у Відні, Мюнхені, Дрездені і Празі він старанно вивчав полотна видатних митців Західної Європи, багато малював. Широке визнання здобули його “Портрет дружини” (1903) та одна з кращих праць на релігійну тему “Оплакування”. Пізніше, повернувшись у Щирець, художник створює “Похорон Т.Г.Шевченка” (1911), “Бездомні” (1914). Ці картини сьогодні експонуються у Львівському Національному музеї.
Коли влітку 1914 р., з початком Першої світової війни, у Галичині розгорнулися масові репресії австрійських властей проти “русофілів”, Осипа Куриласа з сім’єю насильно вивезли у табір, розташований у Західних Карпатах. Наприкінці року їх звільнили, але у Львові вже були російські війська, і Осип тимчасово поселився у місті Кросно на Лемківщині. До Львова повернувся в липні 1915 р. й відразу ж був мобілізований до армії. Але за віком зарахований до нестройової частини, дислокованої у Львові. Там і знайшов його комендант Збірної Станиці Українських Січових Стрільців сотник М.Волошин. Він скерував вже відомого маляра до Коша Легіону УСС, де створювалася так звана Пресова Кватира – центр культурно-просвітної роботи серед галицького стрілецтва.
У Коші, який під командуванням отамана Н.Гірняка перебував у запіллі в районі Сколе, Осип Курилас не затримався. Він хотів на фронт до стрілецьких куренів, що вели запеклі бої, особливо у вересні-жовтні 1915 р. на Стрипі. Нарешті, на початку листопада за наказом командира полку УСС полковника Гриця Коссака його викликано до с.Соснів на Бережанщині, де січовики перейшли до оборони. Він прибув на російський фронт невдовзі після закінчення семиковецької битви, яка не поступалася знаменитій битві на Маківці. На щастя, глибокої осені і взимку австро-російський фронт завмер. Курені легіону перейшли у другу лінію оборони і розмістилися у с.Соснів та його присілку Тудинці, де при штабі полку в селянській хаті О.Курилас обладнав польову майстерню. Період перебування на фронті зайняв у творчості художника-стрільця особливе місце. “Маляри Осип Курилас, Лев Гец та Іван Іванець у той час створили багато портретів, пейзажів та сцен із стрілецького побуту, – писав О.Думін в “Історії легіону Українських Січових Стрільців. 1914-1918”. – Осип Курилас, якого отаман Коссак спровадив із Коша ще восени 1915 р., обладнав собі неподалік полкового командування малярське ательє і працював у ньому постійно й ретельно. Багато його творів, що там народилися, і збереглися досі, є однією з найцінніших пам’яток життя і праці УСС”.
Слід зазначити, що командир полку приділяв велику увагу діяльності Пресової Кватири, яка тоді чи не в повному складі прибула і працювала на фронті. Та особливо опікувався він Осипом Куриласом, найстаршим за віком й найдосвідченішим митцем. Ось як писав про ті часи славетний стрілецький поет-пісенник Роман Купчинський у спогадах “На Стрипі”: “Полкова управа займає дімок найпорядніший. Має просторі і ясні кімнати. Особливо гарна кімната, в якій мешкає полковник Гриць Коссак, полковий ад’ютант Панчак, стрілецький курат о. Микола Їжак і полковий писар четар д-р Новаківський… На другій стороні є дві кімнати. В ній спить теж і артист-маляр Осип Курилас, що саме робить портрети старшин в полку”.
Під час перебування на фронті, зокрема в Тудинці, художник показав себе чудовим баталістом. Постійне спілкування з старшинами й стрільцями, безпосередніми учасниками великих битв надихало митця на нові творчі досягнення, народжувало теми для його картин. Він створив написані батальні картини боїв легіону по свіжих слідах семиковецької битви на Стрипі, насамперед, “Протинаступ сотні Будзиновського з яру” (контратака сотні О.Будзиновського з куреня С.Горука під Раківцем 2 листопада 1915 р.), “Семиковецьке побоїще” і “Залога на Стрипі”. “У великій мірі був предиспонований до баталістики Осип Курилас, маляр з великим обсерваційним почуттям руху та майстер скорої виразної техніки, – відзначав у статті “Українське батальне й історичне малярство” І.Іванець. – Про цю прикмету свідчать наглядно його праці з часів побуту при УСС та виготовлені ним ілюстрації”. Саме тоді він намалював чимало невеликих, проте вишуканих етюдів із фронтового життя, стрілецького побуту та пейзажів прифронтових місцевостей Бережанщини. Серед них: “Стрілець на варті”, “Поранений”, “Забитий”, “Стрілець”, “Стрілець над книжкою”, “Старшина під вікном”, “Перепони на Стрипі”, “Село Соснів”, “Бальон над Стрипою”, “Селянська хата”, “Хата над Студинкою”, “Запори на Студинці”. Вони стали дійсно хвилюючими документами військової історії Галичини, полку Січових Стрільців.
У період служби в полку УСС і особливо під час перебування 1915-1916 рр. на фронті, Осип Курилас створив велику галерею портретів старшин і стрільців, що поставило його в ряд талановитих портретистів. Завдяки йому залишилися в історії Визвольних змагань образи мужніх і відданих борців за волю України. Найвідомішими були портрети командира полку Г.Коссака, що загинув 1939 р. у підвалах московської Луб’янки, курінного отамана С.Горука, знищеного чекістами 1920 р. на Соловках, отамана В.Дідушка, якого спіткала доля попередніх, відомої української національної героїні, хорунжої Олени Степанівни, командира Коша отамана Н.Гірняка, а також знаменитих старшин легіону О.Букшованого, З.Носковського, Р.Камінського, О.Левицького, Б.Гнатевича, Я.Індишевського; засновників і діячів Пресової Кватири М.Угрина-Безгрішного, Л.Лепкого, О.Назарука, М.Гаврилка, Л.Новіни-Розлуцького, М.Голубця.
Як вже згадувалося, поруч з О.Куриласом працювали молоді художники І.Іванець, Л.Ґец, Ю.Назарак, В.Старчук, яким він передавав свій багатий досвід. Наприклад, Іван Іванець (1893-1946), уродженець с.Новосілки неподалік Щирця, після закінчення львівської гімназії студіював малярство у польського баталіста Батовського. Він створив чимало батальних картин, які мали успіх на виставках. Арештований енкаведистами у Чехословаччині 1945 р. Іванець був засланий у Солікамськ, де загинув. Він неодноразово добрим словом згадував учителя, зокрема у спогадах писав: “Під час постою УСС над Стрипою осінню 1915 року, до Пресової Кватири стягнено зі Львова артиста Куриласа, що намалював багато портретів, етюдів та шкіців, які залишаться цінними документами часу. Артист Курилас працював у Пресовій Кватирі спочатку у полі, опісля в Коші, довгий час, аж до розвалу Австрії 1918 р.” У одному ряді з ним був талановитий 19-річний Лев Гец (1896-1971), недавній львівський гімназист, який самотужки вдосконалював свої здібності і з літа 1915 р. у легіоні УСС створив близько 300 малюнків із стрілецького життя. Після поранення у листопаді 1918 р. у бою з поляками за Львів, він закінчив Краківську академію і назавжди залишився у Польщі. Після Другої світової війни жив у Кракові й викладав живопис у академії’
У період перебування в стрілецьких лавах, О.Курилас уславився також як оригінальний графік. Однією з перших праць була обкладинка та ілюстрації до усусівського журналу “Шляхи” (грудень 1915 – червень 1918) та велика кількість ілюстрацій до інших стрілецьких видань. Величезною популярністю серед вояків полку УСС та й всієї галицької громадськості користувався гумористичний журнал “Самохотник”, майже цілком ілюстрований О.Куриласом. Це дійсно графічні шедеври митця. Його гумор витончений, незлосливий, в карикатурах багато доброзичливих пародій і самошаржів, як наприклад, “Парнас у Коші”. Не оминув він політичної сатири: у малюнку “Солідарність української репрезентації” (1917) замученого галицького Лева шарпають за хвіст і гриву К.Левицький та М.Грушевський.

У вересні 1916 р. після відомої й трагічної для полку УСС битви на Лисоні (відображеної О.Куриласом 1918 р. у картині “Бій на Лисоні”), в якій загинули та потрапили у російський полон більше половини особового складу полку, його залишки й Пресову Кватиру було скеровано до Коша УСС. Цей марш з фронту до Пісочної надихнув Р.Купчинського написати пісню “Як з Бережан до Кадри Січовики манджали”, а О.Курилас відгукнувся на скорботний похід УСС картиною, де змальовано, як знаменитий четар Іван Цяпка-Скоропад розпитує сільську дівчину про дорогу до Кадри. Під час перебування у Коші він створив цілу серію поштівок для видавництва “Червона Калина” під назвою “Стрілецькі типи в рисунках і малюнках”, у яких майстерно, часом з притаманним йому гумором зобразив сцени стрілецького побуту, крім того, ілюстрував поштівки з українськими й стрілецькими піснями. У ті ж 1917-1918 рр. створив такі картини як “Бій на Маківці”, “Дівчина з Пісочної”, “Вид на Чернівці”, “Село Благодатне”, а також портрети В.Шухевича, П.Панчака, “Старший десятник”, Підхорунжий” та інші.
Твори О.Куриласа під час служби в полку УСС широко представлялися на виставці Українських Січових Стрільців у Львові в жовтні 1923 р. У статті, присвяченій виставці стрілецьких творів, надрукованій у газеті “Діло”, поряд із хвилюючими документами про Першолистопадовий зрив у Львові, зверненнями Української Національної Ради про перемогу антицісарського повстання і утворення української держави, поміщено схвальний відгук на творчість військового художника. Насамперед відзначені талановиті батальні твори “Бальон над Стрипою”, “Битва на Лисоні”, “Стрілець на варті”, “Залога на Стрипі”, а також картини “Перепони над Стрипою”, “Самітня хата”. Від них, зазначалося в статті, віяло як драматизмом війни, так і тишею і спокоєм у зображенні краєвидів. На виставці було чимало портретів, щоправда, не отримали однозначної оцінки портрети Г.Коссака, С.Горука, О.Букшованого, Р.Камінського та інші. Щодо карикатур Куриласа, газета писала: “В карикатурах О.Куриласа видно скрізь соняшний гумор і елегантний почерк. Вони пробуджують до сміху навіть того, з кого глузують”.
Фронтовий шлях стрільця-маляра Осипа Куриласа і його плідну працю відзначено військовою медаллю Хреста Карла. А після закінчення Першої світової війни він повернувся до Львова, де продовжив творчу діяльність. Події українсько-польської війни 1918-1919 рр. та Українських визвольних змагань знайшли відображення в його батальних картинах “Битва з поляками”, “Бій на Сінній площі в Києві”, а також у творах “Переселенці з Гнильча”, “Погоріла”, “Після бою”, де автор виступає як противник війн, що приносять страждання насамперед простому люду. Твори О.Куриласа військового періоду діяльності широко експонувалися на знаменитій ювілейній виставці у Львові 1928 р., присвяченій Визвольним змаганням галицького стрілецтва. Чимало з них залишилися в постійній експозиції Національного музею.
Слід зазначити, що Осип Курилас був людиною, яка не вміла створити для себе блага, використати свій непересічний талант для безбідного життя. Постійно його переслідувала нужда, постійно він мусів заробляти на хліб насущний. Свою мрію написати серію картин, присвячених Т.Шевченку, він так і не здійснив до кінця. На виставці 1919 р. у Львові він виставив свою другу картину серії – портрет Т.Шевченка, який отримав прекрасні відгуки преси. А наступну вдалося створити лише через 20 років.
Помітне місце у творчості О.Куриласа міжвоєнних часів займали ілюстрації до журналів, кни¬жок, букварів, дитячої літератури. Не одне покоління 20-30-х років вчилося читати і пізнавати світ по підручниках з малюнками видатного митця. Особливо вдалими були оформлення обкладинок і малюнки до підручників “Перша книжка для читання” (50 ілюстрацій), “Друга книжка для читання” (36 ілюстрацій), “Читанка”. Він тісно і плідно співпрацював у дитячих журналах “Дзвінок”, “Наш приятель”, “Світ дитини”, підтримував дружні відносини з видатними художниками О.Новаківським, О.Кульчицькою, А.Монастирським, які збагатили культурний світ прекрасними творами мистецтва.
Коли вибухнула Друга світова війна і радянські війська восени 1939 року прийшли в Західну Україну, напевне похилий вік чи бажання залишитись із своїм народом вплинули на рішення відмовитися від втечі на захід разом з багатьма представниками галицької творчої інтелігенції. Під час масових репресій 1939-1941 рр. органи НКВД оминули його. Але лояльність до нової влади йому довелося засвідчити квитком члена спілки радянських художників та картиною “Назустріч” про вступ частин Червоної армії до Львова. В ті часи він продовжує працю над Шевченківською серією – пише “Шевченко на засланні”. Цій роботі він віддавав увесь свій час і вміння. “Курилас – це ретельний совісний митець, який ніколи не йшов на експерименти, – писав про нього якось мистецтвознавець М.Драган, – а опанувавши основне ремесло, давав речі завжди солідні”.
Уже через тиждень після початку німецько-радянської війни, частини вермахту 30 червня 1941 р. зайняли Львів. Невдовзі художники заснували тут Спілку українських образотворчих мистців, яку очолив М.Осінчук. Його заступником став Іван Іванець, давній товариш Куриласа. Цілком закономірно, що одний з 48 членів Спілки став і відомий стрілецький маляр. Поруч з ним співпрацювали знані О.Кульчицька, А.Монастирський, М.Дмитренко та інші. Вже у грудні 1941 р. у Львові була відкрита виставка творів 36 українських художників, на якій творчість О.Куриласа була представлена картинами “Т.Шевченко на засланні”, “Жнива на Турчанщині”, “Ревія мод на плянтах у Кракові 1900 р”, портретами митрополита А.Шептицького, гетьмана І. Мазепи та іншими творами, схвально сприйнятими громадськістю. Виставку відвідали, крім жителів Львова та інтелігенції, група художників з Німеччини, вищі особи окупаційної влади. Підсумовуючи враження про виставку і твори О.Куриласа, колишній січовик М.Голубець у газеті “Львівські вісті” писав: “Митцем, якому продовж усього його життя діялася наявна кривда, якого ніби недобачувано й недооцінювано, є без сумніву Осип Курилас. Виїмкова скромність і замкнутість у собі рідко коли примушувала так звану публічну опінію заговорити про нього, підкреслити його безсумнівні творчі й технічні вальори, окреслити місце, яке йому слушно належиться в плеяді образотворчої культури Галицької Землі”. Варто зазначити, що загалом його творчі успіхи відзначалися на виставках 5 разів срібними і 19 раз – конкурсними нагородами.
Коли влітку 1944 р. радянські війська повернулися на Львівщину, О.Курилас перебував якийсь час у Щирці. Його квартира й частина творів постраждали під час бойових дій. Згодом він переїхав до Львова і, незважаючи на похилий вік, продовжував працювати. Відновив членство у Спілці радянських художників, що давало можливості отримувати якісь кошти й допомогу. Серед документів Львівського обкому партії, які зберігаються у Державному архіві Львівської області, є дивовижно правдива доповідна записка сектору обкому від березня 1947 р., в якій зазначено, що талановиті досвідчені художники О.Курилас і А.Монастирський не забезпечені нормальними умовами для творчого життя, оскільки вони нездатні до “халтури”, то не мають коштів, зокрема, для поїздок на натуру. Найтяжче старшим, що наближаються до 70 років (зазначимо, що О.Куриласу було 77).
Крім всього, галицькі митці піддавалися особливо жорсткому тиску з боку партійних органів і були під пильним наглядом людей з відомства Берії. На виставки могли потрапити лише відібрані відповідними органами твори. Отож, поряд з талановитими в його дусі картинами “Ранок у Щирці”, “Лісоруби”, “Церква під Щирецькою горою” він змушений був писати й такі, як “На колгоспному дворі”, “Колгосп у Щирецькому районі”, “Тваринництво колгоспу у Щирецькому районі” або “Втеча німців із Щирця”, “Напад партизанів”. Слід відзначити, що тодішній, від 1946 р. голова райвиконкому, мій дядько Олекса Кожан, намагався надати художникові-земляку посильну допомогу та забезпечував йому пристойні умови для роботи в районі.

Коли я 1950 р. прибув у відпустку з Хабаровського артучилища, Олекса Васильович повідомив, що Осип Курилас навіщає Щирець і продовжує плідну творчу працю. Отож, будучи у Львові, я набрався сміливості й навідався до художника, якого вважаю великим моїм учителем. Він мешкав у тій же квартирі, хіба що до неї приєднали велику четверту кімнату як майстерню. Він і пані Уляна висловили співчуття у зв’язку із втратою батька, про якого згадували добрим словом. Шкодував, що не зміг переконати батьків й не забрав мене своїм учнем, особливо, коли я повідомив, що люблю малювати, у спецшколі й артучилищі оформляю стінні газети, бойові листки, Ленінські кімнати та ін. Він показав останню роботу “Автопортрет”. Поряд з портретом Шевченка “Дивлюсь, аж світає” – найбільше досягнення творчості післявоєнного періоду. “Автопортрет” експонувався 1951 р. на виставці в Москві. Коли після закінчення артучилища я, молодий лейтенант, прибув у відпустку в Щирець, довідався, що після недовгої хвороби 28 червня 1951 р. Осип Курилас помер. Згодом знайшов його могилу із скромним пам’ятником – невеличкою мармуровою плитою, яка знаходиться на Личаківському цвинтарі. Кілька років тому у Бельгії помер його син Богдан, відомий релігієзнавець.
Уславленого стрілецького маляра пережили його твори, та не всі. Ще при ньому відповідні органи тоталітарної системи розпочали ретельну ревізію творів західноукраїнських митців, культурної спадщини, яка перейшла радянській владі після її відновлення. 1951 р. широка репресивна акція була розгорнута у Львівському музеї українського мистецтва. У серпні того року з ініціативи заступника директора музею В.Любчика, що прибув з Києва, створено спеціальний фонд, закритий для відвідувачів, до якого вилучено з експозиції і фондів “ідейно шкідливі” експонати. “Спецфонд, – інформував Любчик міський комітет партії, – складається з усякого роду націоналістичних творів (портретів січових стрільців, діячів уніатської церкви, невисокоякісних портретів австрійського двору), із творів художників, що втекли з гітлерівцями, художників, засуджених як буржуазних націоналістів”. Директора музею І.Свєнціцького, який виступав проти вилучення картин і вивезення їх до Києва, жорстоко критикували в Міністерстві культури. На пленумі Спілки художників УРСР 27-29 вересня 1951 р. В.Касіян обурено говорив: “Як виявилося недавно, в фондах музею старанно зберігались роботи художників із ціоналістичного табору і, як реліквії, остатки від петлюрівських недобитків аж до їх “бойових прапорів”. За вироком партійних органів спеціально створена комісія, до якої увійшли В.Любчик, секретар Львівського обкому партії К.Литвин, представник міському партії І.Панченко, М.Пігель та інші, здійснила у приміщенні Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника злочинний акт вандалізму – згідно з актом від 1 серпня 1952 р. знищили твори українських митців, вилучених до спецфонду, зокрема 299 картин. Спалені в печах вандалами XX століття, загинули видатні твори, серед них найбільше – 40 картин Осипа Куриласа, зокрема, “Бій на Маківці” “Семиковецьке побоїще”, “Бій на Лисоні”, “Бій на Сінній площі в Києві”, “Кравецька робітня”, портрети Г.Коссака (2), С.Горука (2), В.Дідушка, Н.Гірняка, О.Букшованого, О.Степанівни, Б.Гнатевича, полотна “Портрет монахині” (1915 р), “Стрілець над книжкою”, “Стрілець на стійці”, “Підхорунжий”, “Полевой духовник” та інші. Були спалені також 17 картин І.Іванця, серед них “Кінна атака під Брикулою”, “Стрільці”, “Церква”, 12 картин О.Новаківського, 8 – І.Труша (“Портрет митрополита А.Шептицького”, портрети І.Брика, К.Левицького), а також твори М.Бойчука, Ю.Буцманюка, А.Монастирського, М.Сосенка (портрети генерала Фляйшмана, С.Горука, І.Коссака, О.Назарука), П.Холодного, та інших.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Жов    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  
Стрічка новин

Вільна боротьба

Всеукраїнський меморіал тренера Богдана Степановича Сцібайла  17-19[...]

Вільна боротьба

  Медалісти на Чемпіонаті області  4-5 листопада[...]

Співпраця Щирець-Ґуденсберґ

Українсько-німецька зустріч у Щирці В рамках[...]

Щирецька селищна рада повідомляє

ІНФОРМАЦІЯ про результати громадського обговорення питання «Перепоховання[...]

Щирецька ДПК діє

Разом гасимо палаючі торф’яники 19[...]

Кікбоксинг

Міжнародний турнір з єдиноборств 8 жовтня[...]
Новини податкової

Інформація 15.11.2017-2

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]

Інформація 15.11.2017

В Галицької ОДПІ ГУ ДФС[...]

Інформація 13.11.2017

Основні питання щодо реєстрації податкових[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
6 Гостей, 2Роботів
Рекомендуємо!