Презентація | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

4202 Переглядів

Презентація Щирця 
Підготувала вчитель історії Щирецької ЗОШ №1 I-III ст. 
Басюк Оксана Ярославівна 

 Напевно, людині не досить просто жити, для того щоб жити потрібні свобода, пісня і батьківщина. Земля, де найміцніші обійми, де найсолодше пахне м’ята і найдзвінкіше співають солов’ї. Тож сьогодні я хочу, хоч би уявно, запросити вас до містечка Щирець, що розкинулося на березі річки Щирки, на роздоріжжі торговельних шляхів і бере свій початок десь аж у Х ст.. Prezentacija1Краєзнавчу роботу у Щирці започаткував Р. Іваничук. У 50-х роках він викладав українську мову і літературу у нашій школі. Це містечко так припало йому до душі, що часто казав: «Щирець – стрик Львова». Започатковану ним краєзнавчу роботу до сьогодні проводять учителі нашої школи. Отже, Щирець! Часто бував у Щирці німець за походженням Альфред Бізанц, командир 7-ї Львівської бригади Галицької армії, представник військової еліти Галичини ( він народився у теперішньому селі Тернопілля, колишній німецькій колонії Дорнфельд, що недалеко від Щирця). Рід Бізанців мав французькі корені, походив із міста Безансон. Під час релігійних воєн, вони – гугеноти втекли до Швейцарії, потім переїхали до Німеччини, а вже звідти переселилися у Галичину і в околицях Щирця заснували німецьку колонію Дорнфельд. Альфреду Бізанцу настільки сподобалося це містечко, що він часто повторював «Це місто виникло серед неба і серед зірок, які мимоволі будили потребу до прекрасного».

 Prezentacija2На груди цієї землі покладає історія із шляхів племенами потоптаних – вічний хрест. То човнами і волоком – путь із варяг у греки, Та навпоперек давній , Татарський той, Чорний шлях…. І зі сходу на захід далеко летіли лелеки І німіла, дощами напита, осіння земля …. Існують різні теорії походження назви міста. Старожили Щирця розповідають легенду про княгиню, яка тут колись жила і була доброю, щирою до людей. Містечко розкинулося на березі річки Щирки,. Тож дехто вважає, що річка була багата, щира на рибу. У Б. Закалика я знайшла трактування слова «щирець» як пісок, а поряд є село Піски. Тож це також є однією із версій. Суперечки тривали. І от кілька років тому учитель німецької мови Вакуленко О. І. випадково натрапила на таку річ. Вона читала німецьку книжку «Діалекти». Її автори Горунг та Ройтінгер. Ці науковці пишуть про походження назв німецьких міст, і тут вони подають слово « щіра» – що у перекладі із старослов’янської мови означає «дзвінкіший або голосніший потік». Всі сторони трикутника стали на місця. – Повноводна, бурхлива річка – На березі цієї річки виникає поселення – Саме річка дає йому назву.

Prezentacija3 Офіційно перша згадка про Щирець це 1126 р. Тоді князі Володимирко Звенигородський та Ростислав Перемишльський з’їхались у Щирці, щоб обговорити питання про території своїх князівств. Але до згоди не дійшли. Але ми маємо відомості, що у літописі Моравської єпархії є запис про те, що у 986 році у Щирці на горі була церква. Церква Різдва Пресвятої Богородиці дійсно стоїть на горі, яку називають Золотою. До речі, ці дані наводив і Роман Іваничук, який багато часу провів у архівах.

 

Prezentacija4

У 1219 році біля Городка відбулася битва між угорсько-польськими і руськими військами, в якій галицькі воєводи були розбиті. Воєвода Михайло Скула відійшов до Щирця, щоб захистити це, на той час, вже значне місто. Тут відбулася битва…Світ насильства і волі зійшлись тут Цей кордон ворогам лиш по мертвих пройти Сотня метрів – далеко чи близько?Тут відваги рубіж. Далі інша земля, Хоч і рідна й до болю прекрасна, Недосяжна борцям: тут скінчиться їх шлях, Тут їх сонце навіки погасне. І розколеться небо з землею навпіл На останньому тому квадраті Тут їм битись ще день, чи годину чи пів- Потім мучено й важко вмирати…. Загони Михайла Скули були розбиті. Самого воєводу (як пише Галицько-Волинський літопис)вороги «догнали на річці Щирці, зняли з нього три золоті ланцюги, відсікли голову і відправили її угорському королю Коломану» . Жорстоко. Але у всі часи тільки голови ворогів були достовірним свідоцтвом їх смерті.

Prezentacija5Prezentacija6

Prezentacija7Після першого поділу Польщі у 1772 році, Галичина відійшла до Австрії. Австрійська імператриця Марія Терезія усіляко заохочувала переселення німців у галицькі землі. А якщо додати, що у Німеччині у цей час панувало соціально-релігійне напруження, Семилітня війна ослабила економіку усієї країни. Міста і села лежали у руїнах. Найвідважніші шукали нової батьківщини. У далеку дорогу вирушали заможні і бідні. Їхали кіньми, йшли пішки і везли перед собою візки з пожитками. Взяли також національний одяг, Біблію на німецькій мові, залишаючись у душі німцями. У їхніх серцях була надія на те, що та омріяна, незнайома Галичина стане для них новою батьківщиною. Вони прагнули спокійно і впевнено працювати на своєму власному клаптику землі, щоб прогодувати сім ю і вижити. Довгі колони переселенців супроводжувалися слізьми, останнім поглядом на прекрасний край, який залишали. Звуки рідної мови вони взяли із собою, але все інше залишалося в спогадах. У Відні переселенці отримали по два гульдени на особу. Кожен отримав по десять крейцерів на кожен день мандрівки. Але цього було недостатньо, і тому вони додавали власні кошти. Дорога в Галичину була дуже важкою і виснажливою. Їх супроводжували хвороби, холод і розпач. В дорозі народжувалися діти, вмирав батько, який ніс на своїх плечах найбільший тягар відповідальності, вмирала мати, берегиня їхньої сімї , яка давала тепло своєї душі, розраду, вселяла надію. Але цю важку дорогу німці мужньо витримали. Була чітка організація подорожі, дисциплінованість, почуття відповідальності, гумор та молитва до Бога. Були і сумніви- чи дійдуть вони до своєї «обітованої» землі? Нарешті дві тисячі кілометрів були позаду. 128 сімей німецьких переселенців прибули у містечко Щирець і були розселені у єврейських та українських хатах. Почали шукати місце для поселення. Цікаво, що таке місце вибирали собі на пагорбах, бо вони нагадували їхню горбисту місцевість. Своє поселення у Щирці колоністи назвали Розенберг, бо так називалася земля, звідки вони вийшли. Спочатку Розенберг мав статус передмістя Щирця і називався «Новий Щирець», але незабаром він почав існувати самостійно як німецька колонія. Будували не тільки будинки, а ще криницю і школу для дітей. Їхнє поселення було взірцем для місцевих людей. Це були чіткі квадрати розміром 100*100 метрів. У Щирці на старому цвинтарі ще до сьогоднішнього дня зберігся напис на кам’яному надгробку щирецького аптекаря німця Йогана Гастгоффера. Там з чотирьох сторін надгробника описана його професійна і громадська діяльність, де сказано, що він боровся за права Щирця, прикладаючи до цього багато зусиль і праці. Напад нацистської Німеччини на Польщу у 1939 році і «дружній» договір про розподіл Польщі став початком кінця незалежного існування етнічної групи німців в Галичині. У радянсько-німецькому договорі від 28 вересня 1939 року був пункт про сфери радянських та німецьких інтересів, де остаточно була визначена доля галицьких німців. Вони повинні повернутися на свою історичну батьківщину. Евакуація почалася 21 грудня 1939 р і до лютого 1940 р. була завершена. Після себе галицькі німці залишили добротні будинки, школи, млини, церкви, господарські будівлі і від 40 до 50 тисяч наділів обробленої орної землі. Важким було прощання з домівками, що стали рідними, з обійстями, маєтками, які були нажиті ще їхніми предками за 150 років. Але найважчим було прощання з могилами рідних, які залишались лежати назавжди в галицькій землі. Молодь з надією, тривогою і цікавістю дивилася у майбутнє. Так закінчилася ще одна сторінка історії нашого містечка.

Prezentacija8 Євреї у Щирці з’явилися ще на початку ХI століття. Вони залишили великий слід в історії міста. Щирець був єврейським, а українці жили переважно а селі Острів, що зараз є частиною Щирця. У документах 1910 року зазначено, що із 63 крамниць, які існували на той час – 60 були єврейські. У Щирці була синагога, при синагозі велася своя метрика, у міській бойні було спеціальне приміщення для участі місцевого равина у кошерному приготуванні м’яса. На жаль, синагогу, у роки ІІ Світової підірвали німці. Але до сьогоднішніх днів добре збереглося майже неушкодженим старовинне єврейське кладовище.


Prezentacija9Prezentacija10Prezentacija11Prezentacija12

У Щирці все дихає старовиною, тому не випадково, що Щирець дав українській культурі не одного видатного діяча, зокрема славетного українського художника ХVІІ ст. Федора Сеньковича. Саме він писав плащаницю для Успенської церкви, іконостас у селі Грибовичі, запровадив використання олійної фарби для написання ликів святих.
Осип Курилас – видатний художник початку ХХ сторіччя, художник героїчної епохи українських січових стрільців. Окрім того його перу належать геніальні ікони, де святі зображені у вишиванках. До прикладу у церкві с. Бориня Турківського р-ну та у багатьох інших. П. Пікассо свого часу сказав про К. Білокур «Якби ми мали художницю такого рівня, ми б заставили говорити про неї світ». Ці слова можна було б сказати і про Осипа Куриласа, якби кілька років тому щирчанин, син нині покійного настоятеля церкви Різдва Богородиці Лева Крижанівського Андрій, не купив на відомому у Львові «вернісажі» архів Осипа Куриласа. І 2008 року cвіт побачила книга Андрія Крижанівського «Осип Курилас». Мистецькі кола Львівщини одноголосно визнали, що у першій половині ХХ ст. на наших землях було три художники зі світовим ім’ям – Новаківський, Труш і Курилас. Але Курилас був більш багатогранною особистістю.
«Він міг би бути дороговказом, але його доля бути терням при дорозі.» – так часто кажуть щирчани, розповідаючи про свого великого земляка.

Prezentacija13  Брати Курахи – Михайло та Іван. ( с. Сердиця ) Михайло – поет-січовик, підполковник Армії УНР, член УВО та ОУН. Автор відомих поезій «Як ви умирали…» та «Плакав вітер… Ой так плакав…» У роки Другої світової був заарештований органами НКВС, засуджений до ув’язнення, але через кілька років був амністований і у 1951 році емігрував у США. Оселився у Клівленді, штат Огайо. Багато працював. З- під його пера вийшли статті військово-історичної тематики, критичні огляди та рецензії. Він зажив собі слави першорядного військового історика. Похований у Нью-Йорку на цвинтарі «Ворота до раю».  Іван – навчався у сільській школі. Згодом у школі мистецького промислу, оскільки з дитинства виявив хист до малярства, мріяв про Краківську академію красних мистецтв, але коштів на навчання хлопець не мав. І він здійснює карколомний проект.

1931 року Іван Курах, маючи в кишені всього 30 злотих, задумав дістатися до Італії, де хотів продовжити навчання. Оскільки грошей вистачало лише на якийсь період харчування, а на проїз поїздом не було, рушив із Львова пішки. Відтак, поки добирався до Праги, розвалилися старенькі черевики. Змушений був зайти до взуттєвого магазину всесвітньо відомої фірми «Баті», щоб придбати щось дешеве. Коли один із службовців дізнався, що український юнак іде пішки до Італії, він дав йому безплатно черевики з умовою, що коли Іван добереться до Рима, звернеться до представництва чеської фірми й передасть лист від нього. Через деякий час Іван дістався до Рима, знайшов офіс представництва фірми «Баті» й передав лист. А далі сталося як у казці. Йому видали чималу суму грошей та нові черевики, а старі забрали. Крім того, влаштували в готель. Вранці наступного дня він побачив себе на шпальтах римських газет, а також окре¬ме фото його черевиків. У тексті відзначалося, що український юнак Іван Курах у цих черевика фірми «Баті» пройшов пішки від Львова до Рима. В знак подяки за таку рекламу продукції, напевно, за дорученням господаря фірми, його представники надали галицькому юнакові можливість пройти курс навчання малярства у Римі, а потім влаштували у відому європейську Академію Брера в Мілані. Тут він вчився, багато малював і виявив непересічний талант.Успішну творчу діяльність Івана Кураха обірвала війна. Воював у складі італійської дивізії «Равенна», яка брала безпосередню участь у бойових діях на Україні. У нього була можливість малювати. Для цього використовував папір з ра¬дянських листівок, які розкидали літаки над бойовими порядками італійців. На чистій стороні він малював портрети солдатів і офіцерів, картини фронтового побуту , тому й привіз із фронту велику кількість робіт. Не маючи олівця, пензля чи фарби, художник малював звичайною палочкою або пальцем, користуючись чорною пастою для взуття. Якраз ця наполегливість, ця мистецька одержимість викликає пошану до Івана, доводять, що і в найгірші часи він був справжнім митцем. Після капітуляції Італії 1943 р. 8-ма італійська армія була відкликана на батьків¬щину, її частини деякий час перебували у Львові, розміщувалися в Цитаделі. Багато італійських вояків були розстріляні німцями. Але йому вдалося вибратися з табору, навідатися додому, по¬бачити батьків. Згодом він повернувся до Італії й після війни активно працював у галузі живопису, брав участь у мистецьких виставках країн Європи та Америці. 1950-х роках він часто бував у США, де мешкав його брат Михайло. Останні роки життя і діяльності нашого видатного земляка Івана Кураха пройшли в Цюриху, де він напружено працював, створив багато картин, які з успіхом демонструвалися на виставках у Нью-Йорку, Парижі, Мюнхені. У 1965р. 23 січня саме у Мюнхені відбулася остання виставка творів митця, що відбулася за його життя. У двох просторих залах музею демонструвався його 51 твір. На полотнах – війна. Сувора зима із сніговіями та рвучким вітром, сіре небо і смуток безмежних степів України, самота, безнадійність і відчай людського горя, врешті останні символи – хрести і хрестики на могилах. Полотна примушують глядача напружено вдивлятися в образи. Кожне творіння має свій окремий зміст і глибину. Виставлені в Мюнхені полотна в більшості відтворені на підставі рисунків, що їх маляр робив у похідній військовій колоні чи у фронтовому окопі. На цій виставці художник зустрівся з послом СРСР в Швейцарії й запропонував йому кілька своїх мистецьких творів для музею у Львові. Деякі із творів митця таки прибули на батьківщину. Іван Курах відійшов у вічність в Швейцарії 18 січня 1968 р.

 Prezentacija14 Prezentacija15

Історію творять люди. Люди, котрі впродовж десятиліть випромінювали дивну духовну силу нації, яка у давні історичні часи зачарувала світ культурою, величчю, красою. Люди вставали в нерівний бій. І навіть, коли до чисто фізичних тортур додавалися моральні, вони воліли вмерти стоячи, бо не могли жити на колінах. Історія мого містечка – криниця страждань і скарбниця перемог. Адже за роки свого існування, Щирець бачив перемовини князів Володимирка Звенигородського та Ростислава Перемишльського, велику битву між угорсько-польськими і руськими військамиу 1219 році. Тоді місто боронив від ворогів воєвода Скула. Але війська Скули були розбиті. Місце, де поховали вояків назвали Могилою. Ця назва зберігається і понині. Бачило моє рідне місто навали монголо-татар, поляків, героїзм січового стрілецтва. Та найтрагічніші події історії Щирця розгорталися у період Другої світової війни. 1939 рік. Зустрічали радянську владу хлібом-сіллю, а вже через рік-другий стало зрозумілим, яка вона – ця радянська влада: вивозили у Сибір, мордували, нищили найосвіченіших представників нації. Зокрема, червень 1941р. жахом врізався в пам’ять багатьох моїх односельчан. Ось про що вони розповідають. Після того, як Німеччина оголосила війну Радянській Росії, щирчанам і жителям навколишніх сіл повідомили, що іде загальна мобілізація. У райвійськкомат викликали усіх військовозобов’язаних. Декого беріївські поплічники відразу заарештовували і відправляли в ізолятор. А до тих, хто не прибув до району за викликом, енкаведисти висилають наряди для арешту. Арешти у Щирці та навколишніх селах проходили 22-23 червня 1941 року. Арештовували переважно членів „Просвіти”, „неблагонадійних”, що відстоювали українські ідеї. Рідним казали, що беруть їх рити окопи. Жінки простягали своїм чоловікам у вузликах хліб. „Нагодуємо!” – жорстоко відповідали енкаведисти, і виривали вузлики з рук. За два дні заарештували більше 40 чоловік. Зустрічі із арештантами і передачі їм були суворо заборонені. Начальник тодішнього щирецького НКВД Г. Попов приїхав зі Львова із секретної наради, почав перевіряти списки арештантів, окремих людей відпустив додому. Але вже за два дні, 25 червня, прибуває із Пустомит спецгрупа. Її командир одержав наказ заарештувати усіх, кого тільки-но відпустили. У ті дні залишилися живими лише ті, кого через якісь щасливі випадковості не знайшли вдома. А усіх приречених у той же день, 25 червня, з будинку Міллера (він знаходився біля залізниці) під конвоєм вели до стодоли римо-католицького приходства. Тут чоловіки, яких навіть ні в чому не звинуватили, а просто заарештували, чекали на вирок долі. Курилець Стефанія згадує, як до енкаведистів підійшов батько одного із арештантів. Він приніс їм усі сімейні заощадження, і просив відпустити сина додому, а натомість взяти його, адже у сина двоє маленьких дітей, які весь час плакали і кликали:” Тату”. Не погодилися. Їм потрібні молоді і сильні руки. Арештанти будуть рити окопи. Як тільки на землю спустилися сутінки, почалася ліквідація жертв. Дії енкаведистів були відлагоджені, оперативні і… таємні. Спочатку жертвам зв’язували руки і ноги, потім били, пекли розжареним залізом і врешті-решт відбирали життя. Щоб не було чути криків і стогону людей, на подвір’ї стояв і гудів потужний трактор. А рідні нічого не знали. Жінки вірили у те, що їх чоловіків дійсно забрали рити окопи, адже насувалися німці. Та коли протягом кількох днів ніхто із заарештованих не повернувся, почали шукати їх по усіх львівських тюрмах. Нічого. Згодом у село прийшли німці. З підпілля починають виходити члени ОУН.. Ця організація була дуже популярна серед молоді, бо оунівці виступали проти радянського режиму. Члени ОУН. створюють свою поліцію, хочуть дізнатися, де поділися заарештовані 22-23 червня люди. І через кілька днів їх знайшли. Знайшли випадково. На подвір’я римо-католицького приходу заїхали возом. Хотіли завести коней до стайні, та кінь не пішов, став дибки. Почали обстежувати приміщення і знайшли мертвих, понівечених людей, що були покидані в одну яму і присипані на штик лопати землею та прикриті різним сміттям. Щирець ще не бачив такої жорстокості. Кілька днів у місті чулися лише плач та крики. Відкопували мертвих та приводили їх до порядку євреї. Знайшли 25 чоловік, 4- опізнати не змогли. Згодом у Щирець прибули військовий лікар та представники німецької адміністрації. Вони оглянули жертви і дійшли висновку: смерть настала від ударів та кулевих пробоїн по черепу. Усіх загиблих поховали в одній могилі на щирецькому кладовищі.  Сьогодні, мені здається, ми повинні говорити про тих, хто творив наше минуле, залишив у ньому, можливо короткий, але яскравий слід. Сьогодні ми повинні говорити про тих, хто довгий час був несправедливо забутий. Вони просять у нас тільки памяті… Тож пам’ятаймо!.

 

       М. Курах

Як ви умирали

Як ви умирали,
Вам дзвони не грали.
Ніхто не заплакав за вами.
Лиш в чистому полі
ревіли гармати,
А зорі вмивались сльозами.

Як вас хоронили,
у темну могилу,
Від крові земля червоніла.
Під хмарами круки
стадами літали.
І бурею битва гриміла.

На ваших могилах
хрести похилились,
Калина зігнулась додолу.
Спіть орли-соколи,
Ми гостримо зброю!
І ждемо на поклик до бою.Як вас катували?
Де? Люди не знали.
Повсюдно за вами шукали.
Трактори гуділи,
А ви все кричали,
На поміч до Бога взивали.Ой, встаньте ви, орли.
Ой, встаньте, соколи!
Про муку свою розкажіте,
Щоб все люди знали,
І все пам’ятали,
Як ви за Вкраїну вмирали.

 

Р.S. Четверту та п’яту строфи дописали жителі села Сердиця після трагічних подій червня 1941 року у Щирці.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Листопад 2017
П В С Ч П С Н
« Жов    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  
Стрічка новин

Вільна боротьба

Всеукраїнський меморіал тренера Богдана Степановича Сцібайла  17-19[...]

Вільна боротьба

  Медалісти на Чемпіонаті області  4-5 листопада[...]

Співпраця Щирець-Ґуденсберґ

Українсько-німецька зустріч у Щирці В рамках[...]

Щирецька селищна рада повідомляє

ІНФОРМАЦІЯ про результати громадського обговорення питання «Перепоховання[...]

Щирецька ДПК діє

Разом гасимо палаючі торф’яники 19[...]

Кікбоксинг

Міжнародний турнір з єдиноборств 8 жовтня[...]
Новини податкової

Інформація 15.11.2017-2

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]

Інформація 15.11.2017

В Галицької ОДПІ ГУ ДФС[...]

Інформація 13.11.2017

Основні питання щодо реєстрації податкових[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
4 Гостей, 4Роботів
Рекомендуємо!