Полковник Альфред Бізанц. | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

4371 Переглядів

Від січових стрільців до Абверу.

Його ім’я поруч з іменами видатних українських військовиків стане напевне причиною неоднозначних відгуків. Адже зовсім недавно радянська преса писала про нього: “Альфред Бізанц – німець за національністю, після ліквідації УГА працював у штабі Пілсудського, у 30-ті роки – в абвері, в роки другої світової війни – полковник абверу і СС, керував так званою “бойовою управою”, що формувала дивізію СС “Галичина”. Дійсно, він був німцем, членом нацистської партії, полковником абверу, затаврований радянською історіографією як „воєнний злочинець”. Але в його біографії переважає інше. Насамперед, він – уродженець Галичини, активний учасник українських визвольних змагань 1918-1920 рр., командир 7-ї Львівської бригади Галицької армії в битвах з поляками за незалежну ЗУНР, підполковник Дієвої армії у часи збройної боротьби за волю України, чимало зробив для українців у роки Другої світової. Зрештою, переглянемо кілька сторінок його життя.
Альфред Бізанц народився 15 листопада 1890 р. у німецькій колонії Дорнфельд (тепер с. Тернопілля Миколаївського району Львівської області) у сім’ї заможного колоніста Карла Бізанца. Рід Бізанців мав французькі коріння і походив з околиць м. Безансон. Під час релігійної війни, вони – гугеноти, втекли до Швейцарії. У XVII ст. переїхали до Німеччини, а звідти наприкінці XVIII ст. до Галичини й поселилися в околицях Щирця. Згодом заснували колонію Дорнфельд. Зазначимо, що на Львівщині нараховувалося близько ста німецьких колоній. Альфред вчився в сільській школі, потім у львівській гімназії. До речі, брат батька Густав був професором, ректором Політехніки, мешкав в особняку по вул. Потоцького, 72. Постійне спілкування з ровесниками-галичанами, знання української мови, відкритий товариський характер не відрізняли його від загалу учнівської молоді. Саме це змалку й породило велику повагу до українства, національних традицій і звичаїв, яку він проніс через усе життя.
Ще в гімназії хлопця приваблювала військова служба. Він захоплювався книгами з історії військової справи, брав участь у діяльності юнацьких парамілітарних організацій, серйозно займався спортом. Після п’яти класів гімназії його без проблем зараховано до львівської кадетської школи, яку він успішно закінчив 1910 р. Службу молодий офіцер австрійської армії розпочав у 33-му полку стрільців, 45-ї Перемиської дивізії, який дислокувався у Стрию. Вже через три роки завдяки непересічному військовому хистові, вступив до академії Генерального штабу у Вінер-Нойштадті. У серпні 1914 р. почалася Перша світова війна, і випуск здійснено достроково.

Bіzanc

Альфред Бізанц повернувся знову у свій 33-й полк, який, за даними Л.Шанковського, на 73 відсотки складали українці з Галичини.
Невдовзі після початку війни 45-ту дивізію перекинуто на балканський фронт. Уже в перших боях у незвичних гірських умовах 24-літній сотник дуже вдало керував діями своєї сотні, неодноразово відзначався глибоким знанням військової справи і бойовою відвагою. Особливо вдалими були бої 1915 р. під час осіннього наступу австрійських військ під Ягодіною, за що А.Бізанц отримав першу з багатьох нагород. У листопаді 1916 р. 45-ту дивізію перекинуто в район Рогатиця-Сараєво для оборони кордонів Боснії і Герцеговини. Коли наприкінці жовтня 1917 р. під командуванням ерцгерцога Карла розгорнуто загальний наступ військ Австро-Угорщини, А.Бізанц уже командував фактично українським куренем. Хоча в цілому досягнення 45-ї дивізії були незначними, його курінь зумів відзначитися енергійними ініціативними діями, зазнав мінімальних втрат. На початку листопада 1918 р. під ударами італійців здеморалізований австрійський фронт розвалився, але сотникові вдалося зберегти й вивести з оточення своїх вояків. Після підписання мирної угоди, армія розпалася, і Бізанц повернувся додому в Дорнфельд, до сім’ї. Але відпочинок та здійснення мрії про університет довелося відкласти до кращих часів. Закінчилася одна війна, почалася інша.
Ще дорогою додому він дізнався про Першолистопадовий зрив у Галичині, коли українці перебрали владу, проголосили незалежність Західно-Української Народної Республіки. Та новоутворена Польща розпочала війну проти молодої української держави, захопила Львів і Перемишль. Отже, зупинився у родинному Дорнфельді, де йому розповіли, що нова влада в Щирецькій окрузі підтримує порядок і спокій, до поляків і німців відносилися лояльно, що військовий комендант поручник В.Тибінка оголосив мобілізацію українців, а четар О.Воробець формує загони, які вже брали участь в боях з поляками. Невдовзі А.Бізанц зголосився до Щирецького військового команданта, який скерував його до Стрия. Окружний комендант полковник Г. Коссак повідомив сотника, що до Галицької армії приймаються офіцери колишньої австрійської армії.
Захопивши наприкінці листопада залізницю Перемишль-Львів, поляки перетворили Городок і Судову Вишню у міцні опорні пункти й тримали там сильне угруповання загальною кількістю близько 7 тисяч вояків. 12 січня вони перейшли в наступ у напрямку Щирця й Пустомит. Наступного дня група генерала Зелінського зайняла Любінь Великий. Курінь Бізанца діяв на лівому крилі під Довгомостиською. У запеклому бою він тримався два дні й відійшов лише після наказу. А коли лівий сусід, командир групи А.Кравс, надіслав поміч – курінь А.Тарнавського, А.Бізанц спільно з ним завдав контрудару і повернув свої позиції. Успішні дії курінного відзначило командування. Його призначено командиром групи “Південь-II або, як її називали пізніше, “Щирець”, замість підполковника К.Слюсарчука. Штаб групи знаходився у Щирці, в семи кілометрах від Дорнфельда. Воювати довелося вдома.
Підвищений у ранзі до отамана, А.Бізанц вступав на посаду з великим натхненням. У стислий час познайомився з частинами і підрозділами групи, їх командирами. Група “Щирець” мала два піхотних полки. 1-м полком, який називався “Наварія”, командував талановитий 24-літній поручник Роман Волощук. Полк складався з двох куренів і нараховував 700-800 старшин та стрільців. Штаб розмістився у Глинній Наварії. 2-й полк теж мав своє найменування “Городокський”, бо формувався і брав участь у листопадових боях за Городок Ягайлонський. До нього входили три курені загальною кількістю близько 900 вояків. Ним командував сотник Михайло Дибуляк, який мав штаб у Сердиці. А. Бізанц побував у кожній сотні по всьому 25-кілометровому фронту, який проліг по лінії Оброшин-Зимна Вода-Дубрівка-Ставчани-Любінь Малий-Поріче. На жаль, відзначав командир, людей – близько 1500 багнетів – було замало: на кілометр фронту припадало всього 60 стрільців, мало артилерії – всього 17 гармат. Розраховувалося на бойовий дух стрільців та вміння командирів, серед яких було чимало досвідчених фронтовиків, щирих патріотів, як наприклад, курінний Ананій Степанів (брат відомої Олени Степанівни – хорунжої легіону УСС, тоді – четаря з Начальної Команди), який пізніше геройськи загинув у бою з поляками. Одним з кращих командирів сотень був четар Олексій Воробець. Коли наприкінці листопада польський загін з бронепоїздом прорвався зі Львова майже до Щирця, він спішно зібрав сотню сміливців, зупинив ворога і прогнав до Оброшина.
Бізанц докладав багато зусиль для зміцнення частин, підвищення їх боєздатності. Серйозним іспитом для них стала участь у Вовчухівській наступальній операції.
Вона розпочалася зранку 17 лютого 1919 р. Головний удар – на Городок і Судову Вишню завдавав 3-й галицький корпус полковника Г.Коссака. Першим завданням військ було перерізати залізничний шлях Перемишль-Львів. Полки Бізанца наступали на Любінь Великий, але зустріли сильний опір і успіху не досягли. Правда, своїми діями вдалося відвернути частину сил противника, що дало змогу сусідам вже наступного дня перетнути залізницю. Командир групи ретельно проаналізував причину невдачі і, коли переконався у вині командира куреня С.Михаськіва, – зняв його з посади. Якраз у ці дні розпочалися переговори командування УГА з делегацією Антанти, 25 лютого бойові дії припинено. У перерві бойових дій групу “Щирець” реорганізовано у 7-му Стрийську бригаду. Її командиром залишився отаман Бізанц. Бойові сили бригади майже не змінилися, лише дещо збільшилася артилерія, додалися кінна, саперна і булавна сотні, які ще вимагали формування.
Після провалу переговорів у Ходорові 3-й корпус розпочав другий етап операції з метою визволення Львова. Головний удар скеровано на Городок. А.Бізанц ретельно готував свої частини для наступу. Чи не вперше за війну кожен командир куреня і сотні отримав фотографічні карти місцевості бойових дій, виготовлені штабом бригади. Кожен отримав конкретні завдання. У ході наступу 13 березня частини А.Бізанца відбили в поляків Боднарівку, Любовичі та просунулися вперед. Але сусіди відстали і противник сильним вогнем з Керниці та Любеня Великого дошкуляв флангам бригади. А 14 березня в наступ із Судової Вишні перейшло угруповання генерала Александровича. Поляки розгромили слабку групу “Судова Вишня” і навалилися на 7-му бригаду. Українські війська 3-го корпусу відійшли на старі позиції. Після березневої невдачі Галицька армія перейшла до пасивної оборони. А.Бізанцу за допомогою Щирецького повітового комісара сотника В.Гериновича вдалося поповнити свої частини земляками. Сформовано новий курінь та поповнено поріділі сотні. Незважаючи на кількаразові звернення до штабів корпусу армії, поповнення людьми і боєприпасами не одержав.
Між тим, саме на відтинку 7-ї Стрийської бригади 19 квітня поляки численними силами перейшли у наступ, завдавши головного удару. Кровопролитний бій тривав два дні. Села Оброшин, Ставчани, Бірче не один раз переходили з рук в руки. На прохання Бізанца командир корпусу надіслав допомогу – два курені сусідньої 8-ї Самбірської бригади. Але поляки просунулися вперед і наблизилися до Пустомит, Щирця, Миколаєва. Противник загрожував бригаді Кравса, яка обороняла нафтовий басейн. Після чергової невдачі полковника Коссака замінив наддніпрянський генерал В.Генбачев. Наприкінці квітня 7-му бригаду названо Львівською. До самого кінця її існування командиром залишався А.Бізанц.

В історію українського війська Чортківська офензива (8-28 червня 1919 р.) увійшла, як одна з блискучих операцій УГА. Одними з її ініціаторів стали командири бригад 2-го корпусу А.Бізанц і А.Вольф. Це вони звернулися за згодою командира корпусу М.Тарнавського до начальника штабу армії полковника В.Курмановича з пропозицією завдати контрудар на Чортків, де поляки ще не встигли закріпитись. Полк М.Дибуляка з Львівської бригади вранці 7 червня несподіваним ударом захопив с.Ягольницю і зробив першу щілину у ворожій обороні. Її гарнізон вщент розгромлено. Мешканці Ягольниці всіляко допомагали стрільцям, надавали допомогу пораненим. Серед них, між іншим, був парох о.Андрій Бандера – батько майбутнього провідника ОУН Степана Бандери. Хлопець мав тоді десять років.
Уряд ЗУНР високо оцінив заслуги 7-ї Львівської бригади у Чортківській операції. А.Бізанца підвищено в ранзі до полковника, Р.Волощук і МДибуляк стали отаманами, а цілий ряд старшин
16 сотниками. У період недовгого затишшя, 10 липня бригаду знову реорганізовано.
Наприкінці серпня А.Бізанцу повністю підпорядковано 3-тю Бережанську бригаду і поставлено завдання вести наступ на Коростень. Група зразу ж зайняла станції Турчинку і Ушомир, але на цьому рубежі зустріла сильний опір частин М.Щорса, який намагався утримати Коростень. 30 серпня він загинув на полі бою, як стало відомо в наші часи – за завданням Троцького від руки чекіста. Та частинам 44-ї дивізії вдалося відстояти важливий вузол комунікацій. Правда, червоним допомогли денікінці. Вони витіснили українські війська з визволеного Києва та примусили відійти на південь і таким чином оголити правий фланг Бізанца. На початку вересня лише на цьому фронті йшли запеклі бої з червоними. Населені пункти під м.Ушомиром переходили з рук в руки. На щастя, з вересня А.Бізанц отримав наказ припинити наступ на Коростень і відвести частини на лінію Турчинка-Кропивна. В його розпорядження надали два бронепоїзди “Галичанин” і “Запорожець”, що значно посилили групу. Та втриматись на цьому рубежі таки не вдалося. В середині вересня почався загальний відступ українських військ Директорії. Бізанц залишив Житомир і з боями відходив на Чуднів, внаслідок яких у його бригаді залишилося три неповні курені.
У цей складний момент утворився ще один фронт – денікінський, де у жовтні розгорілися кровопролитні бої. Командування армії спішно перегрупувало війська. 7-му бригаду Бізанца перекинуто на денікінський фронт в район Немирова-Брацлава. З 20 жовтня вона брала участь у боях за ці міста. В той час всю Галицьку армію охопила епідемія тифу, втрати від неї набагато перевищували бойові. Через малочисельність бригад А.Бізанцу передали ще й 4-ту Золочівську, і новоутворена група почала наступ на захоплений денікінцями Брацлав. 28 жовтня йому вдалося обхідним маневром 13-го полку і одночасною атакою з двох боків вибити добровольців п Брацлава. Але рухатись далі вже не було можливості.
Між тим, знекровлену боями й епідемією тифу, Галицьку армію чекала неминуча загибель від ударів Добровольчої і Червоної армій. У цій ситуації її командування пішло на угоду з денікінцями.
На початку листопада бойові дії припинилися. А.Бізанц зібрав усіх старшин і стрільців – у один 13-й полк. І, на жаль, захворів на тиф. і січня 1920 р. його бригада перейшла в Тульчин, а в середині місяця – в Ольгопіль. Хворий командир до одужання перебував у бригаді. Згодом, оскільки бракувало старшин, ліквідував управління полку і підпорядкував штабові бригади його курені загальною кількістю близько 500 стрільців. Правда, сотні хворих не хотіли покидати своїх частин і воліли вмерти, але серед своїх. А.Бізанц забезпечив їм медичний догляд, а за рахунок цукру, який міняли на інший провіант – непогане харчування. Поступово щораз більше стрільців і старшин ставали до лав бригади, яка поволі оживала.

Продовження


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Вересень 2017
П В С Ч П С Н
« Сер    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  
Стрічка новин

Вітання

Храмовий празник   // З[...]

Добровільна пожежна команда

Шквал у Щирці Негода не вибирає.[...]

Вільна боротьба

Чемпіонат світу серед кадетів 8 -[...]

Оголошення

Повідомлення про проведення громадського обговорення питання «Перепоховання[...]

Німецька молодь у Щирці

Українсько-німецька зустріч у Щирці  Спільні ознайомчі[...]

Вільна боротьба

Дві золоті медалі на чемпіонаті[...]
Новини податкової

Інформація 15.09.2017

Протягом місяця з дня зміни[...]

Інформація 14.09.2017-2

В Галицької ОДПІ ГУ ДФС[...]

Інформація 14.09.2017

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
4 Гостей, 2Роботів
Рекомендуємо!