Історія Щирця. Частина 1 | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

5124 Переглядів

З досліджень Кіма Науменка.

27 липня – в день визволення Щирця, оперативна група працівників Щирецького району вступила до міста.
Слід відзначити, що політична ситуація в районі була складною. Перед втечею із Щирця 26 червня 1941 р. районний відділ НКВС на чолі з Григорієм Поповим розстріляв всіх 28 в’язнів-місцевих жителів, серед них авторитетних громадських діячів Івана Максимовича та Івана Романіва з Пісків, студентів Степана і Семена Гайдучків з Підтемного, Богдана і Михайла Хоминів, Івана Шеремету з Сердиці, діячів „Просвіти” Петра Рибака з Ланів та Михайла Кузя з Пісків, Юрія Тибінку зі Щирця, вчителя Семена Кузя та інших. Всі вони були затримані з різних, часом незначних провин або безпідставно, як підозрілі, і чекали на розгляд справ у судовому порядку в міській тюрмі.
Щирець був одним з найстаріших міст в Україні. Перша згадка про нього відноситься до 1126 р. Від 1423 р. – це місто і центр повіту. 1648 р. через нього до Львова проходило військо Богдана Хмельницького, до якого приєдналося багато хлопців Щирця. Неодноразово його жителі потерпали від набігів кримських татар. Від 1800 р. Галичина входила до складу Австрії. Через місто проходили фронти Першої світової 1914-1918 рр. та українсько-польської 1918-1919 рр. війн, які завдавали людських втрат і руїн. В українців надовго залишилися в пам’яті масакра, яку вчинили вояки австрійської армії — мадяри перед початком Першої світової війни. Тоді були арештовані священики о.Романовський із Дмитре, о. Стебельський з Горбачів, псаломщик Хомин зі Щирця, а також о. Ю.Гуменецького, директора І.Гуменецького, В.Кміцикевича, Ф.Дяківа з Вербіжа. Жертвами терору стали В.Гринчишин, Г.Кордюк, Т.Дубинка, всього семеро жителів Гонятич, І.Сидір з Черкас, В.3аячківський, М.Мокрий, М.Сивенький з Остріва, В.Лазуркевич, АБазиль, М.Кревнюк з Ланів, Г.Курах, М.Деркач, В.Кухарський, Ф.Панчишин, М.Гаврилюк, М.Гріх, М.Кіцань з Сердиці, та багато інших, яких частково вбили чи вивезли у концтабір Талергоф, звідки мало хто повертався додому.
Чимало його жителів брали участь у національно-визвольних змаганнях в лавах Легіону Українських Стрільців, який у 1914-1917рр. воював на російському фронті під гаслами визволення і утворення соборної України. Серед його старшин і стрільців були четар Степан Ющак і художник Осип Курилас зі Щирця, четар Михайло Курах із Сердиці.
Жителі Щиреччини брали активну участь у Першолистопадовому зриві 1918 р., в результаті якого утворилася незалежна Західно-Українська Народна Республіка. А коли Польща напала на молоду державу, вони вступали до Української Галицької Армії. Комісар Національної ради Щирця Володимир Могильницький з поручником УСС Василем Тибінкою, хорунжим Миколою Опокою перебрали владу у місті й вислали на допомогу захисникам Львова сотню бійців під командуванням М.Опоки. Сформована в Щирці сотня четаря Олексія Воробля відбила наступ поляків на Щирець. Згодом під командуванням уродженця Дорнфельда (нині Тернопілля) отамана Альфреда Бізанца на Щиреччині діяла 7-ма Львівська бригада УГА, штаб якої розмістився у Щирці, а її полки і курені дислокувалися в Сердиці, Дорнфельді, Семенівці, Красові. В Щиренькій лікарні розміщувався польовий шпиталь на чолі з уродженцем Підтемного Степаном Гайдуком, Мироном Заячківським (згодом – секретар ЦК КПЗУ, загинув у роки сталінського терору). 17 травня 1919 р. у ході генерального наступу польських військ, бригада змушена була залишити Щиреччину, яку на 20 років окупувала Польща.
Безперечно, роки національно-визвольних змагань не просто запали у пам’ять його населення. Вони спричинили нездоланне прагнення до соціального і національного визволення. Під час польської окупації у міжвоєнні роки 1919-1939 рр. у місті і повіті активно діяли українські культурно-освітні об’єднання, значна частина населення, насамперед, молоді входила в осередки ОУН. Серед героїв монументальної «Історії ОУН» Івана Мірчука наведено про них чимало біографічних нарисів та відзначено їх участь у визвольній боротьбі.
За належність до ОУН і „антидержавну діяльність” польською поліцією у 1930-х роках були арештовані і ув’язнені Юліан Іванчук зі Щирця, Іван Глуховецький з Остріва, та багато інших.
Слід зауважити, що згідно архівних документів Львівського управління польської поліції у Щирці діяв осередок Компартії Західної України. Зокрема, 1933 р. були арештовані і звинувачені в комуністичній діяльності Григорій Сивенько, Петро Курилас, Василь Созанський, Мартин Кулик, Михайло Туркевич, всього вісім осіб. 26 листопада 1936 р. на будівництві залізниці в Щирці були арештовані 13 активістів, різних політичних переконань. Особливістю невеликого міста був національний склад його населення: за переписом 1920-х років у Щирці мешкали 1600 євреїв, 1200 поляків і 1350 українців. Під час окупації нацисти повністю винищили євреїв, близько 400 розстріляли, решту вивезли. До приходу Червоної армії майже не залишилося й поляків.
Отже, соціально-політична ситуація в районі була складною. Ф.Журба, який очолював у 1939-1941рр – райком комсомолу, розповідав, що тоді весь керівний апарат району прибув з Харківщини. Архівний документ свідчить, що секретарями райкому були К.Мосієвич, Г.Невечеренко, П.Булига, а райвиконком очолювали М.Скогаренко, М.Гусаков, В.Цимбал. Райвоєнкомом був П.Алєксеєв. Невдовзі виявилося, що К.Мосієвич зі своїми працівниками проявили себе невдалими керівниками, не змогли завоювати авторитет у місцевих жителів і у квітні 1940 р. першим секретарем райкому став Самуїл Міненко. До речі, згідно даних архіву, тоді було усунено з посад 7 перших секретарів райкомів за низькі морально-політичні і ділові якості. Документи обкому партії свідчили про досить часті випадки аморальної поведінки керівників різних органів і установ, яких інколи виключали з партії. Водночас відзначалося, що деякі голови райвиконкомів, зокрема Щирецького – М.Скотаренко і Яворівського – М.Репетько допускали послаблення у ході „розкуркулення” та депортації явних чи потенціальних ворогів радянської влади. Критиці піддавалася робота зі створення колгоспів: до літа 1940 р. було організовано лише один колгосп у с.Гонятичі, якому були передані будівлі і майно Римо-Католицької капітули. Проте, Щирецький райвідділ НКВС на чолі з Олексієм Горєвим повністю „компенсував недостаток” жорстокими репресіями. Особливо обурювало населення арешти і депортації священиків Греко-Католицької церкви. У львівських Бригідках був розстріляний парохи з Остріва о. М.Коверко та о. Максиміліан з Бродків, заслані у Сибір парохи з Містків – о. П.Кордуба і Щирця – о. В.Бабій. Варто зауважити, що за період вересень 1939-травень 1941 рр., згідно звіту НКВС УРСР у Західній Україні були арештовані 92,5 тис. осіб з них поляків 21,5 тис., українців – 20 тис. і 12,7 тис.євреїв. 62,9 тисяч з них були звинувачені в антирадянській діяльності по так званій ст.58, яка передбачала здебільшого розстріли. 32,5 тис. звинувачені у нелегальному перетині кордону

З гідно з актом комісії з розслідування злочинів нацистських окупантів в районі, підписаного головою комісії Є.Науменком з листопада 1944 р., який виявлено у львівському архіві, за часів нацистської окупації загинули 1063, і вивезено до Німеччини 600 осіб, зруйновано 1350 будинків, з них 470 житлових, спалено 6 шкіл і 7 клубів. Пограбовані і повністю знищені засновані до війни 6 колгоспів, забрано 8оо коней, 500 корів та ін.
У доповіді зазначалося, що в результаті напруженої організаторської роботи здійснено ряд важливих заходів для нормалізації життя в районі. На той день район вже має 26 укомплектованих і діючих сільських рад, до яких входе 71 населений пункт. Детальним обстеженням району виявлено, що його населення становить 17446 осіб. Нараховується 4770 селянських господарств, з яких 2796 – безкінних, 1520 – однокінних і 700 – не мають коров. За цей час, тобто менш ніж за місяць роботи, райвиконком наділив 1127 селянських господарств землею у кількості 3250 га. Однак залишається чимало невирішених проблем, насамперед, забезпечення селян тягловою силою.
28 серпня Є.Науменко доповідав про стан підготовки до нового навчального року в системі народної освіти. Він повідомляв, що до початку навчального року в районі відкрито 25 шкіл, з них середніх – 1 в Щирці, неповних середніх ( 7 класів) – 9 і початкових (4 класи) – 15. В них будуть навчатися практично всі взяті на облік 3160 учнів. Усі школи укомплектовані вчителями. Всього їх нараховується 76, з них більшість – 51, з місцевих жителів, які мають відповідну освіту. 25 вчителів, зокрема керівництво районного відділу народної освіти, надіслані із східних областей. Зауважимо, що у звіті до Москви вже 19 січня 1945 р. нарком освіти Павло Тичина повідомляв про 7000 вчителів, надісланих із східних областей України, 906 тис. підручників та ін., а також про виділення 7,6 млн. карбованців на освіту в західному регіоні. У Львівській області, доповідав він, відкрито 916 шкіл для 130 тисяч учнів. Слід доповнити, що заходи у розвитку освіти сприймалися населенням позитивно, оскільки українські діти отримали реальну можливість навчатися в школах і вузах на рідній мові. Проте, явна недовіра до місцевих кадрів у галузі освіти спричиняла до відчутного незадоволення, оскільки велика кількість місцевих досвідчених педагогів усувалася від освітянської діяльності, а на їх місце прибували зі східних областей часом молодих після закінчення вузів, недостатньо підготовлених до праці в складних умовах ситуації в регіоні. Більше того, надалі були випадки терористичних акцій повстанських боївок проти прибулих зі сходу вчителів.
Отже голова райвиконкому звітував, що в райцентрі відкрилися середня школа, дитячий будинок на 26 дітей, лікарня на 20 ліжок.
Архівні документи свідчать, що до кінця 1944 р. – Щирецький район виконав план сільськогосподарських податків на 196%, військовий податок – на 140%. При плані передплати на Державну позику 450 тис. крб., фактично було виконано – 618 тис. крб. Було зібрано 440 тис. крб.. на танкову колону „Радянська Львівщина”. Отже, за підсумками роботи за серпень-грудень 1944 р. Щирецький район зайняв ІІІ місце серед 50 районів Львівської області.
Високі результати досягалися напруженою роботою в селах району, що було пов’язано з ризиком для життя, оскільки в лісах, особливо східної частини району, активно діяли підрозділи УПА.
продовження…

Редагування: Басюк Оксана.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Березень 2024
П В С Ч П С Н
« Лют    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Стрічка новин

Інтерв'ю з письменником

                                      «Час минає й слідів[...]

Оголошення

ОГОЛОШЕННЯ Всім, хто бажає придбати книгу[...]

Оголошення

Оголошення У неділю, 28 жовтня 2018 року, о[...]

Єдиноборства

Щирецькі чемпіони  За підтримки Громадської організації[...]

Аргентина 2018

Олімпійське срібло у Оксани Чудик  З[...]
Новини податкової

Інформація 10.02.2022-3

Навчальний семінар з актуальних питань[...]

Інформація 10.02.2022-2

На «гарячій лінії» у Львівській[...]

Інформація 10.02.2022-1

У Львівській ДПІ відбувся семінар -[...]
Погода
Погода в Україні
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
6 Гостей, 1 Робот
Рекомендуємо!