60 років потому | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

1430 Переглядів

Норильське повстання 

Дев’ятий десяток розміняв Володимир Петрович Наджак зі Щирця . Давно вже посивіли скроні. Але, глянувши на нього, спостерігаючи за ним – не скажеш, що вже стільки років виповнилось людині. Нещодавно бачив як хвацько, не відстаючи від зятя Богдана, косив траву. Був ще здивований його пам’яттю.

 Nadzhak

По хвилинах, днях пам’ятає події п’ятдесятих років минулого століття. Спочатку, коли допомагав повстанцям, діючи як зв’язковий , пізніше – час проведений у таборах. Не забув і прізвища співкамерників, з якими ділив радість, смуток. Особливо стрепенувся, очі наповнились слізьми, коли почав згадувати події Норильського повстання в концтаборі. У ці дні минає 60 років, як понад 20 тисяч політичних в’язнів
виступили проти тоталітарної системи.
- Практично за рік до початку повстання мене у складі великого етапу з Караганди поїздом, який нараховував понад п’ятдесят вагонів, перевезли в Норильськ . Добиралися до нього кілька днів. І впродовж усієї дороги не знали, де нас везуть . Все було дуже засекречено. Поїздом доїхали в Красноярськ , а звідти у критих машинах нас перевезли на баржу, кинули у трюми. Скільки днів пливли було важко визначити. Навіть не орієнтувались , яка пора доби. Постійно горіло світло. І як не шукали, навіть не виявили шпаринки, щоб глянути на білий світ. Пізніше з’ясувалось, що по воді подолали шлях понад дві з половиною тисячі кілометрів. Задуха була страшною. Постійно хотілося пити.

Коли нас вивели на палубу, з’ясувалося, що прибули у Дідинку, яку називали пересильним пунктом. Нас знову повантажили, але тепер уже у вантажні вагони. Та сто двадцять кілометрів, що було до Норильська, здались відпочинком, оскільки було літо і відходили від перебування у трюмах. Тут сформували загін близько з трьохсот чоловік, виставили конвой із собаками і пішим ходом повели у табір. Серед ув’язнених було чимало українців , колишніх воїнів УПА.
- Чим вразили перші дні , тижні на новому місці ув’язнення?
- Насамперед, про Норильськ мені було відомо, тут «мотав строк» старший брат – Йосиф, який попав сюди ще в 1945 році. Тож, перетнувши « кордон» табору, почав його шукати. Виявилось, що він знаходиться в тринадцятому бараку. Кинувся туди, коли зустрів – не впізнав. За сім з гаком років, що не бачились , змінилось його обличчя.
«Видала» поранена рука, на якій був великий шрам від куль. Тепло обнялись. І поки дозволяв час – беззупинно говорили.
Взагалі табір виявився дуже великим. По периметру займав територію десь в межах п’ятнадцяти кілометрів. Кожен з ув’язнених, як висловитись сьогодні – був ідентифікований. Ніколи конвой не звертався на прізвище, а лише називав номер, на який ти відкликався. І потягнулись табірні будні.
Відчув допомогу і брата, оскільки не мав теплого одягу, він якимось чином дістав ватні штани та чоботи. Дуже важко було перебувати першу холодну зиму із тріскучими морозами, хуртовинами.
- Табірне життя – це постійна боротьба за виживання…
- Всюди є люди і людиська. Одні не витримали, лягли під табірне начальство. Був навіть такий хлопець із Хоросна. Як дізнався пізніше, він і на волі був нечесним на руку. Сексотом став у таборі. Та таких і там не любили. Загинув при невизначених обставинах: попав під поїзд. Не хочеться говорити, але поводив себе жорстоко і підло.
- Взагалі умови були важкими. Робоча зміна тривала 12 годин. Жорстоко поводила себе і охорона. Саме розстріл в’язнів конвоєм став причиною непокори, що переросло у повс тання.
- Як уживалися за «дротом » люди різних національностей?
- Дуже дружні стосунки були між українсько-литовсько-грузинськими угрупуваннями. Не було суперечностей, підтримували один одного. Та й саме людей цих трьох національностей становило у таборі понад 70 відсотків. І чимало з них було досвідчених, які мали освіту, тобто були розумними людьми.
- Адміністрація табору намагалася придушити заколот вязнів?
- Ще як. Нагнали багато чекістів, солдатів-червонопагонників. Під’їхали пожежні машини. Саме з них почали в’язні в обливати водою. Ми кинулись до них, щоб порізати шланги. Пам’ятаю , що вистрибнув на підніжку автомобіля. Що проходило далі – знаю лише із слів. Отримав залізним предметом удар по голові. Прийшов до тями май же через півтора місяця вже в Казані. Як розповідали хлопці, вони мене, непритомного, відтягнули від місця трагедії, а далі – у психізолятор. Санітар українець мене виходив: пережовував їжу і давав мені. Повстання дало свої результати. Комісія із Москви внесла корективи у наше життя: із в’язнів було знято номери, дозволено писати необмежену кількість листів і за роботу почали отримувати невелику зарплату. За такі «привілеї» сотні вязнів поплатились життям.
- Ви неодноразово говорили, що у таборах сиділи відомі люди…
- Насамперед назву царську дочку Анастасію Романову. Під час розстрілу сім’ї її було лише поранено. Один з офіцерів, як дитину, її пошкодував. Виховувалась у монастирі, на Уралі. Її, як наслідницю, було використано, щоб забрати гроші з англійських банків . Вона була у психіатричних лікарнях усе своє життя. Було і чимало письменників, прокурорів, юристів.
Сиділи також зі мною тодішні керівники країн Прибалтики – Естонії і Литви.
- Через скільки років повернулись у рідні краї?
- Майже через десять років. Після звільнення навчавс я півтора року в Челябінському інституті. Та був відрахований. Енкаведисти докопались до моєї біографії. Важко було з припискою. Тож по знайомству друзі допомогли влаштуватись електриком в колгосп у селі Сердиця. Через деякий час поступив у Київський технікум, успішно закінчив. Тридцять років працював начальником Львівської енергодільниці у Щирці. Звідти пішов на пенсію.
- Буває те на своїй малій Батьківщині?
- Рідне село Боршевичі, що по сусідству з Нижанковичами, колись входило до Перемишльського повіту, а нині це Старосамбірський район. Згадую його постійно. Часто переношусь туди думками. У селі проживало багато патріотичних сімей, які страждали за любов до України – спочатку за Польщі, а пізніше ще гіршої репресії зазнали за радянських часів. Десятки людей були вивезені у Сибір, не всі повернулись додому…

Р.Скочиляс


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Грудень 2017
П В С Ч П С Н
« Лис    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Стрічка новин

Єдиноборства

Брати Данилки – майстри спорту[...]

Міні-футбол

Кубок Миколая  Цієї неділі (10 грудня[...]

Вільна боротьба

Всеукраїнський меморіал тренера Богдана Степановича Сцібайла  17-19[...]

Вільна боротьба

  Медалісти на Чемпіонаті області  4-5 листопада[...]

Співпраця Щирець-Ґуденсберґ

Українсько-німецька зустріч у Щирці В рамках[...]

Щирецька селищна рада повідомляє

ІНФОРМАЦІЯ про результати громадського обговорення питання «Перепоховання[...]
Новини податкової

Інформація 14.12.2017

Для переходу на спрощену систему[...]

Інформація 12.12.2017-2

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]

Інформація 12.12.2017

В Галицької ОДПІ ГУ ДФС[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
6 Гостей
Рекомендуємо!