2326 Переглядів
Лікар – і на пенсії лікар
Протягом багатьох років у третю неділю червня медичні працівники відзначають своє професійне свято – день людей, які віддали себе благородній справі для збереження життя і здоров’я громадян.
Професія медпрацівника не знає свят і вихідних, вона потребує терпеливості, мужності і душевної чуйності. Професіоналізм та відданість справі, яку роблять – запорука кращого майбутнього України, адже здоров’я нації – наше найбільше багатство. Усім медикам Пустомитівського району висловлюємо подяку за врятовані життя та здоров’я. Ваші «золоті руки» дарують людям радість життя та вселяють віру.
З нагоди свята ми завітали до 89-літньої лікарки, Марії Володимирівни Літинської (на світлині). Народилася вона 26 вересня 1926 року за часів польської влади в містечку Устрики-Долішні (Ustrzyki Dolne). Батько був лікар-спеціаліст, пізніше захистив докторську дисертацію, а мати була чудовим педагогом німецької та французької мов. Сім’я була надзвичайно побожною. Адже обидва дідусі Марії були священиками. З дитинства рівнялася на свого батька, хотіла бути такою ж відданою людям, як і він.
Після закінчення школи Марія Володимирівна вступила до Львівського медінституту, на лікувальний факультет. Після закінчення навчання Марію скерували на 3 роки до Казахстану. Зарплата була мізерною, 50 рублів, прожити було важко. Марія писала в Москву листи, аби її перевели до Львова, бо в той час вже мала дитину, яка важко хворіла. Завдяки наполегливістю вона отримала документ про дозвіл на переїзд у Львів. Приїхавши, зупинитися у рідної тітки.
Минув деякий час і Марії запропонували роботу у смт. Щирець, адже лікарня потребувала кваліфікованого дитячого лікаря. Довго не думаючи, Марія погодилася. З 1954 року жінка почала працювати дитячим лікарем у Щирецькій лікарні.
– З 1995 року на пенсії, – каже Марія Володимирівна, – а люди звертаються по допомогу й досі, незважаючи на роки.
– Яким, на вашу думку, має бути справжній лікар?
– Це та людина, яка віддана своїй щоденній праці та завжди прагне удосконалювати себе. Мені усі мої пацієнти здавалися рідними дітьми.
– Яке кредо вашого життя?
– Бути людиною. Цього мене вчили з дитинства. У світі дуже багато ненависті і жорстокості, що аж серце щемить від болю.
– Як ви ставитеся до сучасних медиків? Що є їхньою найбільшою проблемою?
– Байдужість і халатність до пацієнтів. Багато лікарів стали черствими. Немає цієї людської доброти і розуміння, які було кілька десятків років тому. З великою шаною згадую покійного Ярослава Івановича Федину. Це та людина, на яку потрібно рівнятися медикам.
– Чого побажаєте лікарям?
– Насамперед бажаю здоров’я їм самим і, щоб це здоров’я допомагали зберігати пацієнтам. Нехай кожен медик нашого району ставиться до свого фаху з в ликою відповідальністю і шаною.
І.Бобиляк.
Поширте та додайте в закладки
Напишіть відгук