У пошуках щастя. | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

1999 Переглядів

Доля слов’янських біженців.

У всіх українців серце розривається й болить за Батьківщину, особливо за людей, які перебувають у зоні АТО. Мирне населення рятують від рук терористів, відправляючи їх в безпечні регіони країни. Щирець також прийняв людей, яких евакуювали з самого «пекла».
Світлану (58 років) та Петра (65 років) із Слов’янська поселили на території заводу «Ритм», там їм виділили кімнату. У спілкуванні дуже милі та добрі люди, які чудово розуміють українську, хоча спілкуються російською. Слухали із задоволенням історію про заснування Щирця і відмітили, що тут живуть дуже щирі люди. Розказали про життя у рідному Слов’янську та на Львівщині.

Bizhenci
– Як вам у Щирці?
– Подобається, тому що люди у вас хороші. Приходили вчителі, розказували про Щирець, запрошували в гості. Селищний голова дуже добрий. Тільки приїхали, одразу допоміг нам з житлом. Кожен помагає чим може: одні сковорідку, каструлі несуть, інші – продукти. Поприбирали кімнату, ліжка принесли з лікарні, ковдри та подушки теж звідти. Бо ми з дому брали те, що під руку попадеться, тому що під звуки вибухів не можна було зорієнтуватися, що необхідно з собою взяти.
– На вашу думку, чому зараз така ситуація на сході?
– Це колишня влада до цього довела, а народ страждає. Нині там все розбите, розбомблене, потрібно багато часу та грошей, щоб все відновити. Не працюють дитячі садочки, школи, магазини, немає води, світла та зв’язку Путін далі «підкидує» і буде «підкидувати» своїх людей, які перевдягаються в цивільне і перебувають серед мирного населення досі. Ніхто не думав, що таке буде в Слов’янську, все сталось за один день. Зайшли люди з автоматами, потім з’явились танки, БТРи і почалось. Люди говорять: «Тамтого року Бог паски розносив, а того року бомби полетіли».
– Де ви жили під час всіх цих страшних подій?
– Єдине місце, де більшменш спокійно – це підвал, там ми і провели 2,5 місяці. Чоловік не дуже може витримувати такі умови, здоров’я вже не те, бо пропрацював багато років на «Хімпромі», тому запропонував вийти на поверхню.
Тільки вийшли – чути вибухи, вся земля трясеться, скло із вікон вилітає. Жартуємо, що «порохом припали» і «смаженим запахло». Самі ж розуміємо, що життя треба берегти і ми мусимо рятуватись.

– Як ви добрались до Львова зі Слов’янська?
– Вийшли о 5 год. Дивились навкруги, а серце завмирало – будинки розбомблені, уламки, різні речі валяються на дорозі. Евакуювали нас за власний кошт, а хто не мав грошей, той і залишився там. Приїхали в Харків, а там черги за квитками, біженців багато, тільки по інвалідності (Світлана має 3-ій ступінь інвалідності) вдалось дістати 2 квитки до Львова. У Харкові й одразу зарядили телефони, послухали українське радіо, оскільки зовсім не знали, що робиться в Україні. Головне для нас було заїхати подальше від бомбардування, і коли сіли у поїзд, то були щасливими, бо це перша ніч за 2,5 місяці, яка пройшла спокійно.
– Не боялись «бандерівців»?
– Зовсім не боялись, ми не віримо у всі ці вигадки про «бандерівців». Думали, куди саме будемо їхати, бо ніде немає родичів. А потім вирішили: куди квитки будуть, туди їдемо з закритими очима, тільки – щоб навкруги була тиша. Ми вперше на заході. Як приїхали сюди, то здивувались гостинності людей. Вони як почули, що ми біженці, одразу сльози на очах і співчуття на устах, приділяли нам увагу, запитували, чим можуть допомогти. А нашим людям, які там живуть, вчитися цієїлюбові, уваги, взаємодопомоги ще довго.
– Хотіли б повернутися назад?
– Якщо все буде добре, то думаємо залишитись в Щирці назавжди. Не плануємо туди вертатись, нарешті пенсія за 3 місяці буде нараховуватись сюди і чого нам їхати до «розбитого корита». Люди подобаються, природа також, підходить клімат. Машин менше, ніж у Слов’янську, тому не так шумно. Нам багато не треба, найголовніше – лиш би Бог здоров’я давав. На старості не залишилось ні голки, ні нитки, ні вилки, ні ложки, ні миски, і в 65 років починай все з нуля. Та ми здорові, живемо у спокої і мирі. І віримо у щасливе майбутнє України.
Тетяна Вдовяк.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Березень 2024
П В С Ч П С Н
« Лют    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Стрічка новин

Інтерв'ю з письменником

                                      «Час минає й слідів[...]

Оголошення

ОГОЛОШЕННЯ Всім, хто бажає придбати книгу[...]

Оголошення

Оголошення У неділю, 28 жовтня 2018 року, о[...]

Єдиноборства

Щирецькі чемпіони  За підтримки Громадської організації[...]

Аргентина 2018

Олімпійське срібло у Оксани Чудик  З[...]
Новини податкової

Інформація 10.02.2022-3

Навчальний семінар з актуальних питань[...]

Інформація 10.02.2022-2

На «гарячій лінії» у Львівській[...]

Інформація 10.02.2022-1

У Львівській ДПІ відбувся семінар -[...]
Погода
Погода в Україні
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
11 Гостей
Рекомендуємо!