Інформація 13.06.2019 | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

185 Переглядів

До уваги розпорядників акцизних складів!

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до пункту 22 підрозділу 5 розділу ХХ «Перехідні положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесені зміни до норм Податкового кодексу України. Так, платники податку зобов’язані з 1 травня 2019 року до 1 червня 2019 року зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.

З метою забезпечення норм Кодексу було розроблено такі нормативно-правові акти:

- постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року №408 «Деякі питання електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового», якою затверджений Порядок електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового. Відповідно до пункту 5 зазначена постанова набирає чинності з дня опублікування, крім пункту 4 цієї постанови та пунктів 19 – 44 Порядку електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, затвердженого цією постановою, які набирають чинності з 1 липня 2019 року (опубліковано – Урядовий кур’єр, 25.05.2019 №97);

- наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового». Станом на 31.05.2019 проект наказу проходить процедуру погодження центральними органами виконавчої влади.

Отже, суб’єкти господарювання, згідно з нормами Кодексу, які наберуть чинності з 1 липня 2019 року, будуть мати можливість до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.

Звертаю увагу на те, що чинним законодавством не передбачено відповідальності у разі, якщо суб’єкт господарювання не зареєструвався платником акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або не здійснив реєстрацію акцизних складів до 1 липня 2019 року в системі електронного адміністрування реалізації пального.

Нові правила отримання посилок з-за кордону

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що зниження неоподатковуваної вартості товарів у міжнародних поштових відправленнях до 100 євро для громадян набуває чинності з 01 липня 2019 року.

З 01 липня 2019 року набирають чинності зміни до Податкового кодексу України в частині встановлення межі оподаткування податком на додану вартість (далі ‒ ПДВ) для товарів, сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 100 євро, для одного одержувача – фізичної особи, в одній депеші від одного відправника у міжнародних поштових відправленнях або в одному вантажі експрес-перевізника від одного відправника у міжнародних експрес-відправленнях. Усі товари, що перевищуватимуть еквівалент 100 євро будуть оподатковуватись у другій половині 2019 року та протягом всього 2020 року.

Тобто, якщо вартість посилки перевищить еквівалент 100 євро, потрібно буде сплатити 20% ПДВ. Посилка для фізичної особи також оподатковуватиметься 10-відсотковим митом від суми, що перевищує еквівалент у 150 євро.

Важливо, що нарахування митних платежів на товари, що переміщуються в міжнародних поштових відправленнях та є об’єктами оподаткування, здійснюються на дату подання операторами поштового зв’язку відправлення для здійснення митного огляду разом з митними деклараціями СN 23 та іншими необхідними документами, а не на момент їх купівлі за кордоном.

Декларування доходів громадян, отриманих у 2018 році

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що згідно з п.п.165.1.24 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу України (далі – Податковий кодекс) не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи (не підлягають оподаткуванню) доходи, доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, наданих їй у розмірах, встановлених Земельним кодексом України для ведення:

особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості), сукупний розмір яких не перевищує 2 гектари. При цьому розмір земельних ділянок, зазначених в абзаці другому цього підпункту, а також розмір виділених в натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), які не використовуються (здаються в оренду, обслуговуються), не враховуються.

Якщо розмір земельних ділянок, зазначених в абзаці третьому п.п.165.1.24 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу, перевищує 2 гектари, дохід від продажу сільськогосподарської продукції підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Враховуючи зазначене, якщо фізичною особою отримано доходи в результаті обробітку земельних ділянок, які перевищують норми, встановлені п.п.165.1.24 п.165.1 ст.165 Податкового кодексу, та з яких не утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, така фізична особа зобов’язана подати податкову декларацію про майновий стан і доходи та сплатити податкові зобов’язання у визначений законодавством строк.

Згідно пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу податкова декларація про майновий стан і доходи подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених р. IV Податкового кодексу.

Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п.179.7 ст.179 Податкового кодексу).

Таким чином, доходи одержані протягом 2018 року від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, наданих їй у вище перелічених розмірах, мають бути відображені в декларації про майновий стан і доходи в термін до 1 травня 2018 року та сплачено відповідні податки і збори до 1 серпня 2019 року.

Податкова знижка за витратами у вигляді оплати за навчання в аспірантурі

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що право платника податку на податкову знижку, підстави для її нарахування, перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, обмеження права на її нарахування визначені ст. 166 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Відповідно до п.п.166.3.3 п.166.3 ст.166 ПКУ платник податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника ПДФО за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п.164.6 ст.164 ПКУ, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником ПДФО на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення.

Згідно з підпунктами 1, 2 та 6 ст.5 Закону України від 01 липня 2014 року №1556-VII «Про вищу освіту» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №1556) підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми чи науковими програмами на рівнях вищої освіти, до яких, зокрема, належить третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. При цьому здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти (доктора філософії/доктора мистецтва), який здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра під час навчання в аспірантурі/творчій аспірантурі.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, є здобувачами вищої освіти, серед яких є аспірант – особа, зарахована до закладу вищої освіти (наукової установи) для здобуття ступеня доктора філософії/доктора мистецтва (п.п.1 та 2 ст.61 Закону №1556).

Отже, платник податку, який навчається в аспірантурі, є здобувачем вищої освіти і, відповідно, має право на податкову знижку за витратами, понесеними на користь закладу освіти за навчання в аспірантурі за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (п.п.166.1.2 п.166.1 ст.166 ПКУ).

Звертаю увагу, що право на отримання податкової знижки не переноситься на наступні роки, тобто для отримання знижки за 2018 рік необхідно подати декларацію по 31 грудня 2019 року.

Щодо визначення податкових зобов’язань з ПДВ при отримані бюджетних коштів, що надходять на рахунок платника у вигляді субсидій та поточних трансфертів

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначити сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Податковим кодексом України (далі – ПКУ).

При цьому п.44.1 ст.44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V «Податок на додану вартість» та підрозділом 2 розділу ХХ «Особливості справляння податку на додану вартість» ПКУ.

Згідно з п.п.«а» і «б» п.185.1 ст.185 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема з постачання товарів/послуг, місце яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 ПКУ.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається відповідно до п.188.1 ст.188 ПКУ. При цьому до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, приймаючи до уваги вимоги п.187.7 ст.187 ПКУ, згідно з яким датою визначення податкових зобов’язань є дата отримання бюджетних коштів, сума отриманих коштів має бути включена таким платником до бази оподаткування вартості виконаних ним робіт/послуг.

Застосування РРО фізичними особами – підприємцями, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п.6 ст.9 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», із змінами та доповненнями (далі – Закон №265), реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення) (наданні послуг) фізичними особами – підприємцями, які відносяться відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) до груп платників єдиного податку, що не застосовують РРО.

Пунктом 1 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року №1336 «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями, встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності мають право здійснювати розрахунки без застосування РРО з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій при здійснені роздрібної торгівлі продовольчими товарами (крім підакцизних товарів), що здійснюється фізичними особами – підприємцями, які сплачують єдиний податок.

Згідно з п.296.10 ст.296 ПКУ РРО не застосовуються платниками єдиного податку: першої групи; другої – четвертої груп (фізичні особи – підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1 000 000 гривень. У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1 000 000 гривень застосування РРО для такого платника єдиного податку є обов’язковим. Застосування РРО розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб’єкта господарювання як платника єдиного податку.

Норми п.296.10 ст.296 ПКУ не поширюються на платників єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Разом з тим п.291.5 ст.291 ПКУ визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють, зокрема, виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).

Доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п.292.3 ст.292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (п.п.1 п.292.1 ст.292 ПКУ).

Отже, фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку другої – четвертої груп, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів у разі: перевищення у календарному році незалежно від обраного виду діяльності обсягу доходу понад 1 000 000 гривень; здійснення реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення незалежно від групи єдиного податку та обсягу річного доходу; здійснення роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності, пов’язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин.

Особливості визначення об’єкта та бази оподаткування рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що ДФС України у листі від 03.06.2019 №17536/7/99-99-12-02-03-17 (далі – Лист №17536) повідомила про особливості визначення об’єкта та бази оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин (далі – Рентна плата) у порядку, визначеному ст.252 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

У листі №17536, зокрема, зазначено, що ПКУ до об’єкта оподаткування Рентною платою віднесено видобуту корисну копалину, що є результатом господарської діяльності гірничого підприємства з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, що приведена у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством. Водночас визначено, що об’єктом оподаткування Рентною платою слід вважати і обсяг видобутої корисної копалини, який, у тому числі утворюється в результаті виконання первинної переробки корисної копалини, що провадиться іншими, ніж платник Рентної плати, суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною (п.252.3 ст.252 ПКУ).

Оскільки при провадженні господарської діяльності гірничого підприємства з видобування корисних копалин може виникати більше ніж один об’єкт оподаткування Рентною платою, то у таких випадках платники Рентної плати ідентифікують об’єкти оподаткування Рентною платою – види видобутої корисної копалини, що є результатом господарської діяльності гірничого підприємства з видобування, який визначається платником Рентної плати самостійно у журналі обліку видобутих корисних копалин, з урахуванням самостійно затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції (п.п.252.5 п.252.19 ст.252 ПКУ).

Базою оподаткування Рентною платою є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин, яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства) (п.252.6 ст.252 ПКУ). При цьому у випадках відсутності реалізації видобутих корисних копалин або у разі необхідності для введення в цивільний обіг видобутих корисних копалин підданя таких видобутих корисних копалин технологічним операціям, які не передбачені первинною переробкою, наприклад, операціям з агломерації/грудкування руди з термічною обробкою, база оподаткування Рентною платою визначається за розрахунковою вартістю (п.252.7 ст.252 ПКУ).

З повним текстом Листа №17536 можна ознайомитись на офіційному веб-порталі ДФС України за посиланням:

Крым того, ДФС України у листі від 03.06.2019 №17536/7/99-99-12-02-03-17 (далі – Лист №17536) повідомила про особливості визначення об’єкта та бази оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин (далі – Рентна плата) у порядку, визначеному ст.252 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

У листі №17536, зокрема, зазначено, що ПКУ до об’єкта оподаткування Рентною платою віднесено видобуту корисну копалину, що є результатом господарської діяльності гірничого підприємства з видобування корисних копалин у податковому (звітному) періоді, що приведена у відповідність із стандартом, встановленим галузевим законодавством. Водночас визначено, що об’єктом оподаткування Рентною платою слід вважати і обсяг видобутої корисної копалини, який, у тому числі утворюється в результаті виконання первинної переробки корисної копалини, що провадиться іншими, ніж платник Рентної плати, суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною (п.252.3 ст.252 ПКУ).

Оскільки при провадженні господарської діяльності гірничого підприємства з видобування корисних копалин може виникати більше ніж один об’єкт оподаткування Рентною платою, то у таких випадках платники Рентної плати ідентифікують об’єкти оподаткування Рентною платою – види видобутої корисної копалини, що є результатом господарської діяльності гірничого підприємства з видобування, який визначається платником Рентної плати самостійно у журналі обліку видобутих корисних копалин, з урахуванням самостійно затверджених платником схем руху видобутої корисної копалини на виробничих дільницях та місцях зберігання з урахуванням складу вихідної сировини, умов конкретного виробництва, особливостей технологічного процесу та вимог до кінцевої продукції (п.п.252.5 п.252.19 ст.252 ПКУ).

Базою оподаткування Рентною платою є вартість обсягів видобутих у податковому (звітному) періоді корисних копалин, яка окремо обчислюється для кожного виду корисної копалини для кожної ділянки надр на базових умовах поставки (склад готової продукції гірничого підприємства) (п.252.6 ст.252 ПКУ). При цьому у випадках відсутності реалізації видобутих корисних копалин або у разі необхідності для введення в цивільний обіг видобутих корисних копалин підданя таких видобутих корисних копалин технологічним операціям, які не передбачені первинною переробкою, наприклад, операціям з агломерації/грудкування руди з термічною обробкою, база оподаткування Рентною платою визначається за розрахунковою вартістю (п.252.7 ст.252 ПКУ).

З повним текстом Листа №17536 можна ознайомитись на офіційному веб-порталі ДФС України за посиланням: http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/listi-dps/73413.html

Щодо сплати податку на доходи фізичних осіб за відокремлені підрозділи

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що згідно з п.168.4 ст.168 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету відповідно до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI із змінами і доповненнями (далі – БКУ).

Статтею 64 БКУ визначено, що податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО), який сплачується (перераховується) податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються працівникам такого суб’єкта господарювання.

Суми ПДФО, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу (п.п.168.4.3 п.168.4 ст.168 ПКУ).

Якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів (п.п.168.4.4 п.168.4 ст.168 ПКУ).

Згідно з п.63.3 ст.63 ПКУ з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) у порядку, встановленому наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» із змінами та доповненнями (далі – Порядок).

Так, п.п.7.1 п.7 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства у платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.

Отже, якщо платник податку має власні та/або орендовані приміщення (будівлі) в різних регіонах (районах), в яких працюють та отримують заробітну плату наймані працівники, то платник податку зобов’язаний стати на облік як платник окремих видів податків та перераховувати ПДФО із доходів у вигляді заробітної плати до відповідного бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) таких структурних підрозділів (неосновне місце обліку) на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України.

Про включення недержавних пенсійних фондів до Реєстру неприбуткових установ та організацій

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що Міністерством фінансів України листом від 17.05.2019 №11210-09-5/13010 «Щодо включення недержавних пенсійних фондів до Реєстру неприбуткових установ та організацій» (далі – лист МФУ №11210) надано роз’яснення стосовно включення недержавних пенсійних фондів до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).

Пунктами 34 і 35 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) був передбачений перехідний період для включення неприбуткових організацій до нового Реєстру – до 01 липня 2017 року. До цієї дати неприбуткові організації повинні були привести свої установчі документи у відповідність із нормами ПКУ та подати копії таких документів до контролюючого органу.

З прийняттям Закону України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі – Закон №2628) було врегульовано питання в частині вимог ПКУ до установчих документів недержавних пенсійних фондів, оскільки діяльність недержавних пенсійних фондів має особливості діяльності, які визначені положеннями Закону України від 09 липня 2003 року №1057-IV «Про недержавне пенсійне забезпечення» зі змінами та доповненнями.

При цьому, розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2628 визначено, що зміни, внесені цим Законом до п.п.133.4.1 п.133.4 ст.133 ПКУ, застосовуються до податкових періодів, починаючи з 01 липня 2017 року.

Відповідно до п.п.133.4.5 п.133.4 ст.133 ПКУ визначено, що порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру, виключення з Реєстру встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року №440 зі змінами (далі – Постанова №440) затверджено Порядок ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру (далі – Порядок).

Пунктом 6 Порядку передбачено процедуру подання заяви та відповідних документів для включення неприбуткових організацій до Реєстру.

При цьому слід зазначити, що цей Порядок не передбачає включення неприбуткових установ та організацій, зокрема недержавних пенсійних фондів, до Реєстру, починаючи з звітних (податкових) періодів, які минули.

Отже, включення недержавних пенсійних фондів до Реєстру повинно здійснюватися контролюючими органами відповідно до Порядку, визначеному положеннями Постанови №440.

Податкові консультації із зазначених у листі МФУ №11210 питань застосовуються у частині, що не суперечить цьому роз’ясненню.

Лист МФУ №11210 розміщено на офіційному веб-порталі ДФС України за посиланням: http://sfs.gov.ua/data/normativ/000/002/73395/M_nf_n.pdf

Яке майно фізичної особи – підприємця не може бути використане як джерело погашення податкового боргу?

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:

- майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;

- майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;

- майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;

- кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів;

- майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;

- майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України від 02 жовтня 1992 року №2654-ХІІ «Про заставу» зі змінами;

- кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи (фізичної особи – підприємця), що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Отримання громадянином України документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, у разі його втрати

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п.70.9 ст.70 Податкового кодексу України та п.7 розділу VII Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 №822 (далі – Положення №822), за зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків (далі – Державний реєстр), відповідно до порядку, визначеного Положенням №822 (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Для отримання документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, фізична особа пред’являє документ, що посвідчує особу.

За бажанням особи документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, може бути виданий її представнику за наявності документа, що посвідчує особу такого представника, та документа, що посвідчує особу довірителя, або його ксерокопії (з чітким зображенням), а також довіреності, засвідченої у нотаріальному порядку, на видачу такого документа (після пред’явлення повертається) та її копії (п.9 розділу VII Положення №822).

Згідно з п.8 розділу VII Положення №822 документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, надається протягом трьох робочих днів з дня звернення фізичної особи, її представника до контролюючого органу за місцем проживання фізичної особи.

Громадяни України, які не мають постійного місця проживання в Україні або тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, можуть звернутися за отриманням документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, до будь-якого контролюючого органу. У такому разі строк видачі документа може бути продовжено до п’яти робочих днів.

Таким чином, у разі втрати документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі, фізичній особі необхідно звернутися до контролюючого органу за місцем проживання або до будь-якого контролюючого органу (якщо тимчасово перебуває за межами населеного пункту проживання або не має постійного місця проживання в Україні) та пред’явити паспорт.

Якщо платник податків не сплачує узгоджену суму ПДВ, такий платник притягується до відповідальності

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що з метою уникнення боргу з ПДВ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України (далі – ПКУ) для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ (п.57.1.               ст.57 ПКУ).

Відповідно до п.126.1 ст.126 ПКУ у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Також після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання, на суму податкового боргу нараховується пеня (п.п.129.1.3 п.129.1 ст.129 ПКУ).

Сплата єдиного податку під час перебування у відпустці та на лікарняному платника єдиного податку першої групи

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платники єдиного податку, зокрема першої групи сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця.

Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року.

Нарахування авансових внесків для платників єдиного податку, зокрема першої групи здійснюється контролюючими органами на підставі заяви такого платника єдиного податку щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності (п.295.2 ст.295 ПКУ).

Платники єдиного податку, зокрема першої групи звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів (п.295.5 ст.295 ПКУ).

Згідно з п.295.6 ст.295 ПКУ суми єдиного податку, сплачені відповідно до абзацу другого п.295.1 і п. 295.5 ст.295 ПКУ, підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку за заявою платника єдиного податку.

Помилково та/або надміру сплачені суми єдиного податку підлягають поверненню платнику в порядку, встановленому ПКУ.

Інформація про період щорічної відпустки і терміни втрати працездатності з обов’язковим додаванням копії листка непрацездатності подається за заявою у довільній формі (п.п.298.3.2 п.298.3 ст.298 ПКУ).

Окремого терміну подання заяви щодо періоду щорічної відпустки і терміну втрати працездатності нормами ПКУ не передбачено.

Отже, з метою уникнення порушення терміну щодо сплати авансових платежів рекомендуємо подавати до контролюючого органу заяву щодо періоду щорічної відпустки до початку відпустки, а заяву щодо терміну втрати працездатності з обов’язковим додаванням копії листка непрацездатності подавати одразу після закінчення лікарняного.

Слід зазначити, якщо тривалість відпуски є меншою одного календарного місяця, то підстави для звільнення від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця відсутні.

Щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об`єкт незавершеного будівництва

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПКУ).

Згідно з п.п.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПКУ база оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт (п.п.266.7.5. п.266.7 ст.266 ПКУ).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що знаходяться у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

Що є акцизним складом/акцизним складом пересувним з 01.07.2019?

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п.п.14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) зі змінами та доповненнями, з 01.07.2019 акцизний склад – це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі – приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) – власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливо роздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання – платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

Згідно з п.п.14.1.6¹ п.14.1 ст.14 ПКУ акцизний склад пересувний – транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним п.п.«а» п.2 частини другої ст.91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст.229 ПКУ.

Не є акцизним складом пересувним транспортний засіб, що використовується суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До середнього заробітку, виплаченого працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, податкова соціальна пільга не застосовується

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що відповідно до п.169.1 ст.169 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) з урахуванням норм абзацу першого п.п.169.4.1 п.169.4 ст.169 ПКУ платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Підпунктом 14.1.222 п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що роботодавець – це, юридична особа та самозайнята особа, які використовують найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несуть обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.

Заробітна плата для цілей розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» ПКУ – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПКУ).

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» із змінами визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, додаткову заробітну плату.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно із п.п.169.2.3 п.169.2 ст.169 ПКУ податкова соціальна пільга не може бути застосована до заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді грошового чи майнового (речового) забезпечення військовослужбовців, що виплачуються з бюджету.

Відповідно до частини 6 ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» зі змінами та доповненнями визначено, що військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період є одним із видів військової служби.

Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»із змінами встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Таким чином, у разі якщо працівник, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливій період отримує заробітну плату (середній заробіток) та одночасно грошове чи майнове (речове) забезпечення військовослужбовця, що виплачуються з бюджету, роботодавець під час нарахування заробітної плати такому працівнику не має право на застосування податкової соціальної пільги.

ФОП – «загальносистемник» у разі продажу власної продукції зобов’язаний застосовувати РРО

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №265), із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (далі – РК).

РРО та РК не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Відповідно до п.39 розд. IV Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 №148, фізичні особи – підприємці (далі – ФОП) касової книги не ведуть.

Отже, ФОП, які знаходяться на загальній системі оподаткування при реалізації продукції власного виробництва, зобов’язані застосовувати РРО.

Вищевказані норми передбачені п.1 ст.3 та п. 1 ст.9 Закону №265.

З 1 липня суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю пальним, повинні отримати ліцензію

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що ДФС України на головній сторінці офіційного веб-порталу за посиланням http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/379842.html повідомила наступне.

Відповідно до внесених змін до діючого законодавства з 1 липня поточного року суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво, оптовий, роздрібний продаж та зберігання пального, повинні отримати ліцензію на таку діяльність.

Такі зміни запроваджено з метою скорочення обсягів тіньового ринку пального, збільшення податкових надходжень та покращення якості нафтопродуктів для споживачів.

Ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання, до якої додаються документи, перелік яких визначено Законом України від 19.12.2005 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» із змінами.

Для спрощення ліцензування внесено зміни до Закону №481, згідно з якими в документах, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, не вимагається зазначати цільове призначення такої ділянки, як це було передбачено раніше. Перелік решти документів не змінився.

Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право виробництва пального.

Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.

Зазначаю, що законодавством передбачено умови за якими анулюється ліцензія, серед яких, зокрема:

► отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися / не погоджувалися такими органами;

► встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

Звертаю увагу, що ДФС України не забороняє суб’єктам господарювання, у тому числі фермерам, зберігати пальне, а лише проводить підготовку до видачі ліцензій відповідно до вимог законодавства. Податківці лише перевіряють документи на відповідність вимогам законодавства та готуються до видачі ліцензій з 1 липня, у тому числі і на зберігання пального. За умови наявності у суб’єктів господарювання передбачених законом документів на здійснення виробництва, торгівлі, зберігання і реалізації пального, усі заявники без труднощів отримають ліцензії.

Зміни щодо запровадження з 1 липня 2019 року ліцензування виробництва, зберігання, оптового та роздрібного продажу пального були прийняті ще наприкінці 2018 року, а тому у суб’єктів господарювання було достатньо часу для приведення своїх документів у відповідність до вимог закону. Скасування такої норми може призвести до подальшого зростання нелегального ринку нафтопродуктів.

Чи передбачена відповідальність до суб’єкта господарювання, який має ліцензію на оптову торгівлю алкогольними напоями та реалізує їх платнику, в якого відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі такими товарами?

Як зазначив начальник Галицького управління ГУ ДФС у Львівській області А.Кобільник, що згідно зі ст.1 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» зі змінами та доповненнями (далі – Закон №481) оптова торгівля – це діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб’єктам господарювання роздрібної торгівлі, іншим суб’єктам господарювання.

Роздрібна торгівля – це діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до ст.15 Закону №481 оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами можуть здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензій.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

З урахуванням викладеного, якщо суб’єкт господарювання, який має ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами), здійснює продаж алкогольних напоїв (тютюнових виробів) суб’єктам господарювання, які не мають ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (тютюновими виробами), з відповідним оформленням первинних документів (договорів купівлі-продажу, рахунків фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (товарно-транспортних накладних за формою №1-ТН для алкогольних напоїв), довіреностей на отримання товару тощо), то така діяльність є згідно ст.1 Закону №481 оптовою торгівлею. Підстав для притягнення такого суб’єкта господарювання до відповідальності немає.

Водночас, при заповненні товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв (форма 1-ТН) у рядку «Одержувач» такої накладної указуються, зокрема, номер і дата видачі ліцензії, що засвідчує право суб’єкта господарювання – одержувача на провадження конкретного виду діяльності.


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Грудень 2019
П В С Ч П С Н
« Лис    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  
Стрічка новин

Інформація 19.06.2019-2

Дії платника ПДВ, якщо протягом[...]

Оголошення

ОГОЛОШЕННЯ Всім, хто бажає придбати книгу[...]

Оголошення

Оголошення У неділю, 28 жовтня 2018 року, о[...]

Єдиноборства

Щирецькі чемпіони  За підтримки Громадської організації[...]

Аргентина 2018

Олімпійське срібло у Оксани Чудик  З[...]

Вільна боротьба

Пам’яті Олекси Довбуша У місті Коломиї[...]
Новини податкової

Іформація 27.11.2019

Порядок формування та видачі кваліфікованого[...]

Іформація 20.11.2019

Внесено зміни до Положення про[...]

Іформація 15.11.2019

З початку року до місцевого[...]
Погода
Погода в Україні
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
3 Гостей, 2Роботів
Рекомендуємо!