Щирецька трагедія | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

2249 Переглядів

 Спомин з минулого

Є ще одна вже з доволі повіданих історій, яка нагадує про важко пережиті роки війни, про несправедливо знищені людські мрії-життя, про крах спокійних днів селища. ЇЇ автор волів би забути це, але спомин таївся у грудях до самої смерті.

 Сьогодні вже 11 років, як пішов із життя Федір Іванович Хомин – мешканець Щирця. Та його сім’я й донині зберігає рукопис «Мемуари «Де справжнє обличчя?», написаний ним. Дуже хотів пан Федір, щоб люди побачили «обличчя» тих днів, свідком яких йому довелось бути.
«30 червня військова частина Червоної Армії, яка дислокувалась у Щирці, відступила. Прийшли інші «визволителі» – німецькі окупанти. У цей день на легальне становище із підпілля перейшла Організація Українських Націоналістів (ОУН).
Того ж дня принесли люди сумні вісті зі Львова – про те, що в усіх тюрмах, дільницях НКВД міліція розстріляла тисячі народу. Облетіла та сумна звістка навколишні села Щирця.
Ті громадяни, у кого в останні дні перед втечею були заарештовані члени сім’ї – чи то батьки, чи то сини – були викликані за повістками до військомату і безслідно зникли, звертались у нашу національну міліцію, щоб хоча б щось дізнатись про своіх зниклих близьких. Було постановлено провести пошуки. У них взяло участь багато людей, зокрема, із родин пропалих та міліція. Всі підозрілі місця перепровірені, перекопані пісчані кар’єри, згини річки перетягнуті гаками – пошуки були безрезультатними.
Минув тиждень. В обідню пору у міліцію зайшов літній чоловік. Він доповів черговому та присутнім, котрі перебували у приміщенні, про своє спостереження, зроблене за півгодини перед тим; «У господарському дворі НКВД (де були конюшні, стояли вози, тачанки) на одній половині стояли коні, на другій були залишені поламані рештки возів; я там надіявсь знайти обруч до колеса. В той час хлопці-підлітки заганяли коня, котрий повернувсь у двір, мабуть, покинутий енкаведистами у дорозі під час відступу. Як тільки коня хотіли завести у конюшню, він ставав на диби, почав іржати, фиркати і стривожено кинувсь повз оторопілих хлопчаків на вулицю і вибіг на дорогу. А коні, як відомо, дуже чутливі тварини – там, напевне, щось є закопане.»
Цей двір, зокрема, подвір’я – все було, начебто, перепровірено, перекопано, проте ніхто не зміг подумати, на які таємниці замаскування були здатні енкаведисти. Вислухавши схвильованого старця, провідник сказав: «Ідіть, хлопці, ретельно огляньте!». Утрьох: я Хомин Ф., Верхоляк А. та Онищак Д., взявши шуп (шомпол) та лопату, пішли оглядати.
Нічого підозрілого не видно: де стояли коні – залишені кінські відходи, залишки сіна та соломи, попід стінами лахма. Однак я зауважив, що на підвалені в куточку 3-4 см є земля. На ній залишені сліди мітли. Що виходить? Яка потреба була посеред гною замітати? Зауважили, що слід кінського копита углиблений у гній глибше. Прокололи щупом по сліду землю углиб. Щуп проходив вільно, відчувалось, що земля рихла.
Прокололи поруч вдруге – утретє – щуп зупинивсь на глибині 50-60 см на предметі не твердому, не стукав, але не проходив углиб. Прокопавши яму на дану глибину – побачили черевик на нозі трупа. Сповістили провідника, лікаря.

Розкопали довкола трупа: на шиї був шнур із подвійним зашморгом, руки за спиною зв’язані. Тіло вже почало розкладатись (до невпізнання). Шнур-зашморг на шиї жертви свідчив про те, що ним тягнули у яму з іншої – зимової конюшні, що на віддалі близько сорока метрів. Там їх убивали.
Шосте липня одна тисяча дев’ятсот сорок першого року – гаряча пора-вдарило нестерпним смородом розкладених трупів…
Труп із шнуром був піднятий на поверхню. Виявилось, що він був затягнутий останнім і скинутий діагонально на тіла, що були під ним.
Жахлива вість рознеслась по селах району – на то видовище зібралось багато народу. Викопані трупи виносили на рядні на подвір’я, вкладались в ряд, розрізались шнури на пов’язаних руках. Обливаючи водою, ополіскували спотворені обличчя й одежу. Міліція і допоміжні люди, взявшись за руки, стримували ридаючий нарід. Допускались до опізнання родини та їх близькі. Розпізнати трупи жерте можливо було тільки по одежі, взуттю і волоссю. Після опізнання одежа з трупів знімалась і спалювалась. Із неопізнаних – одежа та взуття споліскувались водою і вивішувались на натягнуті шнури для подальшого опізнання.
Зі Львова приїхало декілька автомашин з німецькими офіцерами, був військовий лікар-полковник і санітари. Привезли опсипуючий порошок і рідину для обмивання. Разом із щирецьким лікарем – доктором Мандзиком, було проведено поверхове обстеження трупів; інші офіцери все це фотографували. За вказівками лікарів санітари обертали трупи. Я, несучи службу оточення на місці, все це бачив.
Із слів доктора Мандзика: вбиті – закатовані люди…, більшість із них мали удари по голові, розбиті черепи, у декотрих – вибиті щелепи із зубами, деякі заколені багнетом, троє убиті пострілом у потилицю (один із них – 54-літній колишній офіцер Української Галицької Армії Юрій Тибінка, на шиї котрого було дев’ять колотих ран від багнета).
За даними спостережень, люди були закатовані 26-го червня 1941р. За оповідями очевидців, цього дня пополудні містечко Щирець було оточене червоноармійцями, а його мешканців міліція попередила, щоб не виходили на вулицю. П’ять доріг і залізниця – все було перекрито для в’їзду чи виїзду, за кожною будівлею чи городом-садом стояв вартовий червоноармієць.
Похорон закатованих відбувся 8 липня 1941-го року. Всіх замордованих у конюшнях НКВД було двадцять шість жертв і дві окремо. Разом – двадцять вісім. Серед них більшість – селяни-хлібороби, а також шестеро студентів, службовці, інтелігенція».
Вересень 1941-го року. Львівська газета «Вісті» надрукувала статтю під заголовком «Лист із Винниці», автор якого писав: «що у містечку із жидівським населенням Щирець, що на Львівщині, базувалась частина Червоної армії – мехколона. Перед відступом із Щирця мені, командиру загону воєнних тракторів, командир батальйону віддав наказ, відрядити два трактори у господарський двір НКВД. Коли ж трактори було доставлено у двір, представники НКВД вказали де їх поставити і, ввімкнувши їх двигуни на холостих обертах, звеліли мені та трактористам повертатись у частину, сказавши при цьому, що коли треба буде забрати трактори – повідомлять. Вважаю, що трактори було запотребовано не на добру справу. Якщо є зниклі люди – слід їх шукати у дворі НКВД.». Автор не назвав ні свого прізвища, ні адреси. Так і було.
Недожив пан Федір до відкриття музею пам’яті замордованих – відлягло йому б на душі, адже тепер люди знають правду.
Усім закатованим енкаведистами 26 червня 1941 року й Хомину Федіру Івановичу – «Вічна пам’ять».
Оксана Андрущак


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Березень 2024
П В С Ч П С Н
« Лют    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Стрічка новин

Інтерв'ю з письменником

                                      «Час минає й слідів[...]

Оголошення

ОГОЛОШЕННЯ Всім, хто бажає придбати книгу[...]

Оголошення

Оголошення У неділю, 28 жовтня 2018 року, о[...]

Єдиноборства

Щирецькі чемпіони  За підтримки Громадської організації[...]

Аргентина 2018

Олімпійське срібло у Оксани Чудик  З[...]
Новини податкової

Інформація 10.02.2022-3

Навчальний семінар з актуальних питань[...]

Інформація 10.02.2022-2

На «гарячій лінії» у Львівській[...]

Інформація 10.02.2022-1

У Львівській ДПІ відбувся семінар -[...]
Погода
Погода в Україні
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
8 Гостей
Рекомендуємо!