5059 Переглядів
Зі скорботою та смутком ми завжди будемо згадувати 7 липня 2010 року, адже у цей день серце, яке усе життя було наповнене любов’ю до всіх, хто горнувся до Богдана Фітя, зупинилося ( на світлині другий зліва у першому ряду серед воїнів УПА Щирецького куща).
Коли роки невпинною ходою віддаляють кожного із нас у вир історичного лету, ми у пам’яті воскрешаємо тих, хто прийшов на нашу землю, щоб освятити її талантом, який може бути дарований людині тільки Всевишнім.
Богдан Григорович Фітьо – вояк відновленої Української Повстанської Армії, добрий порадник та наставник, активний учасник культурно-освітньої роботи Щирецького Народного дому. Згадуючи його серед когорти вояків УПА, які відійшли у кращий світ, кожного, хто знав його особисто, осяє швидше ласкава посмішка, аніж смуток. Бо за натурою він був жартівник, доброзичливий, працьовитий та безвідмовний.
Народився Богдан Фітьо 10 жовтня 1928 року в селі Попеляни. Батько Григорій та мати Анастасія нарекли його Богданом, себто – Богом даний.
Виховуючи троє діток – Василя, Богдана та Ольгу, – батьки ніколи не думали, що зловісна війна принесе стільки горя
їхній сім’ї . А більшовицькі посіпаки ще більшого болю завдадуть родині Фітьо.
У 1944 році Анастасію Гнатівну та 16-ти річного Богдана НКВС вивозять в Сибір, Комі АССР, посьолок Седьюдор.
Українці в Сибіру … З історичного погляду – це трагедія, яка у вічних снігах поховала не одну українську душу, приглушила не одну українську пісню, застудила не одне українське серце. Водночас, феноменальність українця явила світові колосальну рефлексію нації до самозбереження. Кращі сини і дочки отримали потужний імпульс до самозбереження та самовдосконалення через трагедійність долі
власної нації та її історії.
У 1944 році 30 грудня у Щирці було повішано брата Василя (псевдо «Дуб»), який воював в УПА. Нічого мамі не розповідаючи про брата, Богдан працює на лісоповалі. Згодом згадував, як він, молодий юнак хотів їсти, а ще більше хотів померти, щоб не терпіти знущань над собою та матір’ю, яка ні в чому не винна.
Потім Богдан йде помічникам водія, а згодом і сам сідає за кермо лісовоза.
У 1952 році помирає мама, Богдан в лісі розчистив площу, сам викопав яму для погребення і без священика поховав найріднішу людину посеред лісу на чужі землі, поставивши на могилі хрест із берези.
У 1964 році доля лицем повернулася до Богдана Григоровича – він повертається в Україну з грудочкою землі з маминої могили.
Завдячуючи добрим людям, які беруть Богдана на поруки і дають йому роботу водія в колгоспі імені Калініна, залишається жити в Щирці.
Сім’я Фітьо живе на квартирі у бабусі, а тим часом будується будинок, в який переселяться у 1969-70 роках.
Проживаючи у Щирці, пан Богдан завжди брав участь у розвитку художньої самодіяльності та популяризації духовної музичної спадщини, патріотично-повстанських пісень.
Замовк повстанський соловейко, не співаються пісні у виконанні Богдана Григоровича Фітя, та пісні його звучать, як для нього, так і для усіх невинно убієнних та закатованих.
Олег Твердь,
студент факультету журналістики ЛНУ ім. І.ФРАНКА
Поширте та додайте в закладки
Напишіть відгук