Ювілей.

Спогади болять. Бо різне було.

Цими днями відзначає свій 90-й рік народження мешканка селища Щирець Неля Іванівна Двойченкова (на світлині з правнуками).
Народилась вона на Кіровоградщині. Зі шкільних років брала активну участь в гуртках художньої самодіяльності. Була членом редколегії шкільної газети, організовувала шкільні заходи, вистави. Після закінчення школи у 1941 році готувалась до вступу в Харківський інститут журналістики. Та почалася війна. Спільно з односельцями копала протитанкові рови. Потім була зарахована у медсанбат санітаркою.
– Під Кривим Рогом нашу частину розбили. Ми бігли по полю, а за нами гналися німецькі танки і стріляли. Мою маму було поранено у ногу. Ми заховалися у лісосмузі. Мамі перев’язала ногу сорочкою. Переночували у скирті соломи. Зранку дісталися села. У якійсь хаті нас переодягнули. Якийсь час була з партизанами у лісі. Згодом повернулася у рідне село, де вже хазяйнували німці. Жили в неопаленій хаті, їсти було мало що. З однокласником писали листівки, розклеювали їх на стовпах. Згодом вивезли у Німеччину на примусові роботи. Працювала на текстильній фабриці. Жили у бараках, обгороджених колючим дротом. Матрац і подушка були набиті дерев’яною стружкою, – згадує ювілярка.
Весною 1945 року була звільнена американськими військами. Додому змогла повернутися лише наприкінці літа.

Через три роки закінчила Львівський технікум культпросвіти. За скеруванням працювала в м. Тисмениця Івано-Франківської області, далі у м. Златополь, потім у Щирці. Довелося бути і завідувачем відділу культпросвіти, пізніше інструктором районної газети.
У 1953 році була заарештована за підозрою у зраді Батьківщини. Рік пробула в тюрмі політв’язнів у Львові. Після суду була звільнена за відсутністю складу злочину і реабілітована. Решту років пропрацювала на місцевому заводі «Склоприлад». Брала активну участь у вирішенні багатьох питань підприємства.
Цей вірш присвятила своїй бабусі онука Світлана у 2004 році:
А ми нашої бабусі поцілуєм личко й руці,
Щоб щасливою була, ще довгий вік жила.
Хай нещастя оминає, в хату лиш добро вітає,
Щоб не знала горя й лиха, й посміхалась лиш від втіхи.
Щоб вогонь очей не згас і для неї, і для нас.
Хай про нас не забуває, в гості знову завітає,
А ми про Вас пам’ятаєм, й щонеділі прибуваєм ,
Отож кажу Вам па-па, бо іти уже пора.
Колектив редакції (газети «Голос народу» – прим. адмін.) сердечно вітає Нелю Іванівну з її 90-річчям. Вона свого часу активно співпрацювала з редакцією газети. Тож бажаємо міцного здоров’я, затишку та благополуччя.
В. Василечко