Ґуденсберґ – Щирцю.

Пам’ятаючи про минуле, думаємо про майбутнє

Щирець – місто унікальне. Унікальне своїм історичним минулим. Можливо, не всі знають, що тут жили та поховані люди різних національностей. Це – українці, поляки, євреї, німці.
З 2010 року Щирецька селищна рада тісно співпрацює з урядом польської ґміни Єльч-Лясковіце. Михайло Бродич (голова селища) та Казімір Путира (бурґомістр ґміни) під час чергової зустрічі зайшли на покинутий цвинтар поховань німців. Виникла ідея запросити в Щирець німців. Єльч-Лясковіце вже тривалий час співпрацює з німецьким містечком Ґуденсберґ, що розташоване неподалік Касселя.
Минуло небагато часу, і німці завітали до нас у гості. Ми показали їм могили німецьких предків, що поховані на нижньому цвинтарі. З 1783 року по 1939 рік у Щирці проживали німці на території, яку самі назвали Розенберг. За цей час багато поколінь німців було поховано тут. А у 50-х роках двадцятого століття їхні могили були майже повністю зруйновані радянською владою. Енкаведисти повалили хрести, поперекидали надгробні плити. Очевидно, так мало статися, що у 2013 році, після майже півстолітнього забуття, могили почали відновлювати.
Франк Бьорнер (бурґемайстер Ґуденсберґа) зацікавився історією життя своїх предків, що жили на щирецькій землі і прислав у Щирець спеціалістів з відновлення історичних пам’яток для планування наступних спільних робіт.

За допомогою депутатів Щирецької селищної ради, інших мешканців, котрим небайдуже життя нашого міста, цвинтар почали розчищати від хащів. Німецька сторона забезпечила нас інструментами, польська – надала нам кошти для огорожі всього цвинтаря. А кілька наших хлопців на чолі з Михайлом Бродичем вирізали дерева, кущі, косили бур’яни, прибирали сміття.
Франк Бьорнер разом із своєю командою вирішив, що Щирець для Ґуденсберґа стане містом-побратимом. Щоб слова не розходились з ділом, він одразу запросив наших юних футболістів (2001-2003 року народження) до себе у Ґуденсберґ на міжнародний футбольний турнір. Окрім нас були футболісти з Польщі та Чехії. Це відбулося у червні цього року.

У той же час голови міст домовлялися про гуманітарну допомогу щирецькій громаді. Вона полягала у перевезенні до нас меблів з їхнього будинку відпочинку.
І після довгих бюрократичних процесів (голова Щирця кілька разів їздив у Київ у міністерство соціальної політики, на Львівську митницю для оформлення документів) вантаж привезли у Щирець.
10 вересня 2014 року дві фури з першою партією допомоги (19 тонн) вивантажили на території обох щирецьких шкіл.

Наступного тижня прибуде наступна партія допомоги. Усі меблі, телевізори перебувають у хорошому стані і будуть розподілені у лікарню, два дитячих садки, а також у дві школи.
Дружба буває різною. Гуманітарні допомоги теж – пофарбовані нашвидкоруч у білий колір КАМАЗИ, так звані “гуманітарні конвої”, як “коти в мішку” з одного боку,
а з іншого боку – тиха (не розрекламована на весь світ) благодійна акція – передача меблів у соціальні установи Щирця.
До речі, німці, з якими ми спілкуємось, відносно молоді. Усі народилися після 2-ої світової війни, а за Гітлера вибачаються до сьогодні. Цікаво, чи попросять росіяни коли-небудь вибачення за Путіна???

Марія Попович