До 23-х роковин виводу військ з Афганістану. | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

3104 Переглядів

Сірими дорогами Афгану

Чорно-білі світлини у воєнному альбомі Олега Анатолійовича Магльованого зображують юних хлопчаків-солдат, звалища розбитої техніки, скелясті гори, небезпечну дорогу та війну.
Війна в Афганістані розпочалася у грудні 1979 р. і тривала до 15 лютого 1989 р. Олег Магльований воював у 1987-88 рр. – це так званий четвертий етап: участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення та продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Олег – прапорщик, старший технік автомобільної роти, служив в автомобільному батальйоні, що дислокувався в районі Кабула. Народився на Хмельниччині, там навчався у школі, згодом в технікумі організації сільського господарства на автомобільному факультеті. Після закінчення технікуму в 1983 р. (йому 20 років) йде в армію. Опиняється у складі Щирецької військової частини, де й залишається на довгострокову службу.
AfganБагато він може розповісти про пережиті воєнні будні, але не про все хоче згадувати. Та деякими спогадами все-таки поділився: «Пригадую, ешелон формувався на Острові (мікрорайон Щирця). Нас зібрали десь біля половини дванадцятої і дали півгодини, щоб попрощатися. Я прибіг додому, моя маленька дочка Вікторія спала, – поцілував її, дружину і поїхав. Зрозуміло, що про війну ми дещо знали: засоби масової інформації працювали. Нашим завданням було виконати свій інтернаціональний обов’язок: захистити мирне афганське населення і кордони, що на той час не охоронялися. Зброя, наркотики – все з легкістю перевозилося. Спочатку ми прибули в м. Термез, де мали місяць часу на адаптацію: знайомились із іншими солдатами, працювали з ними, проходили вакцинацію тощо. Потім – в Афганістан! Наш автомобільний батальйон переважно займався перевезенням промислових вантажів. Я був начальником тех.замикання колони і мав тоді 24 роки. Будь-яка дорога на тій території була небезпечна. Напади траплялися дуже часто: з 47 виїздів 39 були бойовими, з обстрілами. Залежно від обстрілу, збільшували швидкість, а якщо вже було підбиття – займали оборону. Спочатку був страх, потім звичка, вже автоматної черги не боялися, знали: якщо не стріляють, значить десь є міна, тому їхати треба було суто по одній колії. Колона налічувала 47 машин, ходило в рейс – 42, у кожній колоні мало бути 3 зенітки. В кінці кузова кожної машини закріплювалися старі колеса: при підйомі вгору на 80 км не всі машини могли виїхати самотужки, тому задня пхала передню; ставали шалангом, як паровоз, – то була своя наука: виживали, як могли».

Дорога насправді була небезпечною, його колоні доводилося проїжджати стратегічний перевал Саланг, який знаходився в горах і з’єднував північну та центральну частини країни. За словами Олега Анатолійовича, у цьому тунелі три дні (понеділок, середа, п’ятниця) колони машин йшли в одному напрямку, а в інші дні – в протилежному, бо одночасно дві колони не могли проїхати. Траплялися там і випадки масової загибелі з причин ДТП: в 1982 р. через затор померло більше 170 людей.
«Спали ми і жили постійно в дорозі, – розповідав пан Олег про солдатські будні. – Побут організовували для себе самі. На щастя, ми були забезпечені їжею, бо перевозили її. Готували
для себе самі, наприклад, в нашій колоні був узбек Ґоґа. Він рік до армії пропрацював поваром у великому ресторані Лола. Вмів з однієї цибулі зробити чудову страву, готував на ходу. Спека була нестерпна. Градусів понад 40 постійно, а в кабіні машини-ще більше. Якщо впадеш під машину, до каміння доторкнешся – пухирці вискакують.
Населення там різне: й бідні, й багаті. Люди довго не живуть, хворіють. Малярія, страшний тиф і воду практично пити неможливо. Ми мали привозну, та й у неї лікар, щоб перестрахуватися, насипав багато хлорки. Пам’ятаю, на Новий рік усі поспішали добратися в частину. У мене вийшов з ладу автомобіль і довелося її тягнути. Та, як кажуть, з Божою допомогою вдалося доїхати. Хотілося зробити свято для солдат – то все ще діти. Зрубали якесь хвойне дерево, накрили святковий стіл. А одна колона повернулася з чудової місцини, яка нагадує оазу – Мозарі-Шариф. Повсюди камінь-камінь, а там усе зелено; дивно, аж не віриться, що таке може бути. І звідти привезли мандарини…
Кожен день я відсилав додому відкритку, розумів, що рідні переживають, знав, що чекають мене дружина і маленька донечка. Адже гинули і в нашій колоні люди. У нас, щоправда, сформувався добрий колектив, в якому виробилась дисципліна, багато уваги приділялось навчанню солдат. Вважаю, що завдяки цьому по перевезенням та загибелі людей у нашій частині були найменші втрати. Після нас прийшов батальйон, у якому загинуло близько 300 чоловік.
Про військові дії важко говорити, то велика біда, надивився я різного, що й згадувати важко.»
Сьогодні Олег Анатолійович живе в Щирці – військовий пенсіонер, тішиться онуками. А недавно він разом з іншими ветеранами Афгану зареєстрували Спілку афганців Пустомитівського району. Очолив її Василь Васильвич Бенюк – директор школи з Миклашева. Причини її появи пояснює так: «Нас, які були учасниками бойових дій в Афгані, у Пустомитівському районі нараховується 95 чоловік і в кожного є свої проблеми, тому маємо мету – добровільно організувати фонд. Тим більше, у всіх районних центрах Львівщини вже створені такі спілки.».

Крізь безглуздя радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 3 360 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Важко уявити, що за кожною цифрою знаходиться чиясь втрачена безпечна юність. Можливо, це була не їхня війна, але вони були там і жертвували собою, знаючи, що вдома чекає на них сім’я, до якої мріяли повернутися, щоб поповнити альбом вже кольоровими світлинами.

Оксана Андрущак


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Березень 2024
П В С Ч П С Н
« Лют    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Стрічка новин

Інтерв'ю з письменником

                                      «Час минає й слідів[...]

Оголошення

ОГОЛОШЕННЯ Всім, хто бажає придбати книгу[...]

Оголошення

Оголошення У неділю, 28 жовтня 2018 року, о[...]

Єдиноборства

Щирецькі чемпіони  За підтримки Громадської організації[...]

Аргентина 2018

Олімпійське срібло у Оксани Чудик  З[...]
Новини податкової

Інформація 10.02.2022-3

Навчальний семінар з актуальних питань[...]

Інформація 10.02.2022-2

На «гарячій лінії» у Львівській[...]

Інформація 10.02.2022-1

У Львівській ДПІ відбувся семінар -[...]
Погода
Погода в Україні
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
7 Гостей, 1 Робот
Рекомендуємо!