Осип Курилас.

Вперше я побачив Осипа Петровича восени 1944 р., коли ми приїхали з евакуації в містечко Щирець до батька, який був скерований у Західну Україну і очолив Щирецький райвиконком. О.Курилас неодноразово бував у нас дома й вирішував з батьком особисті проблеми. До речі, в недавно виданій книзі А.Крижанівського “Осип Курилас” наведено документ за підписом батька і печаткою райвиконкому від 3 серпня 1944 р., тобто через тиждень після визволення Львова, коли діяли комендантська година та перепускна система. Продовження →

Іван Курах.

Він народився 1909 р. в селі Сердиці (одна селищна рада, приміт. адмін.) , неподалік від Щирця нині Пустомитівського району Львівщини. Навчався у сільській школі. Згодом старший брат Михайло забрав його до Львова, де влаштував у школу мистецького промислу, оскільки Іван з дитинства виявив хист до малярства. Слід відзначити, що Михайло, який був на 14 років старший від Івана і опікувався ним, був єдиним із сім’ї, який мав таку змогу – закінчив Львівську Політехніку, працював інженером у Львові. Продовження →

Григорій Мацейко.

Вперше почув я це ім’я у вересні 1944 р., коли після евакуації в Казахстан ми приїхали в м.Щирець поблизу Львова до батька, якого було скеровано на роботу з Харківщини до Західної України. Один з моїх друзів, старшокласник Іван Малинівський розповів, що 1933 р. юнак із Щирця, який мешкав у будинку під горою, Григорій Мацейко, за завданням керівництва ОУН застрілив у Варшаві, як писала тодішня підпільна листівка “одного з катів народу українського… міністра справ внутрішніх польського окупаційного уряду на землях західно-українських, Броніслава Пєрацького” Продовження →

   Роман Курилас  -  новітній літописець.

Знаймо, пам’ятаймо та ніколи не забуваймо якого ми роду. Про це і розповідається у книгах новітнього літописця в Італії Романа Куриласа. Продовження →

Осип Петрович Курилас

(* 7 липня 1870, Щирець, Львівщина — † 25 червня 1951) — український маляр; переважно жанровий портретний живопис, реалістична, демократична традиція («Жебраки», «На Гуцульщині»). Продовження →

Ольга-Галина Гавриш 14 квітня 1950 р – заслужена артистка України

 Славетна співачка зі Щирця

Автору цих рядків вперше пощастило бачити цю славетну співачку і слухати її пісні в Щирецькому Будинку культури в 1977 р., коли після 32-х років служби в армії, повернувся на батьківщину. Був вражений її самобутнім талантом від Бога й тому цілком погоджуюся з письменницею Марією Чумарною, яка про неї писала: «Виспівати себе в цьому світі – значить прожити в ньому всіма відтінками душі, доторкнутися серцем до світла маминої колиски, до росинки батьківського поля. Г олос кожної людини такий же неповторний, як і її доля. Тому в океані пісень кожен з нас вибирає ті, які озиваються до нього дотикальним звучанням, співзвучністю почуттів та переживань…Так звучать пісні Ольги-Галини Гавриш. М’яко, як голос її рідного довкілля, широко і вільно, як співає для неї рідне поле, щиро, як цвіте на долоньці світу її рідний Щирець. Продовження →

  Григорій Мацейко (1913—1966) — член ОУН

Григорій Мацейко (псевдонім Гонта) (нар. 7 серпня 1913, Щирець (тепер Пустомитівського району Львівської області України) – пом. 11 серпня 1966, Аргентина) – член Організації українських націоналістів, бойовик ОУН. Продовження →

Давид Ноймарк (1866—1924) – Єврейський релігійний філософ 

 Давид Ноймарк (нім. David Neumark; 3 серпня 1866 Щирець – пом. 15 грудня 1924, Цинциннаті, Огайо, США – єврейський релігійний філософ, доктор філософії. Продовження →

Мирослав Скочиляс — телевізійний батько української естради

 27 липня 1942 року в селищі Щирці, що майже за 30 кілометрів від Львова, під час грози від удару грому загинуло працьовите подружжя Скочилясів. Парадоксально і дивовижно, що у пеклі Другої світової війни сталося ось таке не передбачуване й прикре природне горе. Чоловік і жінка, які все життя важко трудились, саме поверталися з поля… Так четверо їхніх діточок (троє синочків і донечка) залишилися сиротами. Найстаршому було 14, наймолодшій — три рочки.

Продовження →

Незабутня Клавдія Йосипівна

 Прийшовши в 35-річйому віці на посаду директора Щирецької середньої школи, не маючи за плечима великого досвіду керівника, Клавдія Йосипівна Дзюба  зуміла об єднати молодих, енергійних, неординарних і творчих вчителів у дружну велику сім’ю. Своїми розсудливими вчинками, мудрістю, інтелектом, інтелігентністю завоювала авторитет та неабияку прихильність серед людей. Поступово освітній заклад став одним з кращих у районі. Продовження →