Сторінки історії | Щирець – старовинне мiстечко Львiвщини
Цікаві статті

Жимолость їстівна

Жимолость їстівна, корисні[...]

Гумі

Гумі, або Лох[...]

Папайя

Папайя (або хлібне[...]
Наша кнопка
Сайт Щирця
Допомога сайту
Календар свят і подій
Географія відвідувань
Курс валют
Загружается информеры для сайта от kurs.com.ua

576 Переглядів

Невідомі сторінки з життя Осипа Куриласа

 З великою радістю, читаючи газету «Голос народу» (№26, 2016 року), довідався про відкриття, з ініціативи вчительки Стефанії Деревацької, у Щирецькій середній школі №1 І-ІІІ ст музею творчості видатного українського художника Осипа Куриласа

 Roman_kurylas

І я, як споріднений з художником, до глибини душі вдячний усім тим, хто протягом довгого часу намагався його відкрити.

Жаль мені,що перебуваючи на чужині, нічим не долучився до цієї важливої події. Одночасно читаючи статтю «Музей Осипа Куриласа у Щирці», роблю деякі зауваження на дослідження творчості художника Андрія Крижанівського. І одночасно нагадую, що не оригінали картин були в музеї.. (дописую – атеїзму) перетворену совєтами церкву Святої Трійці. І одні з ненайкращих, як написано в газеті. Хіба художник писав кращі і некращі?

Не оригінали були там, а фоторепродукції з таких картин: «Автопортрет», «Дружина», «Гуцульське весілля», «Жебрачка»та ін., які спочатку знаходились у Будинку культури, а пізніше перекочували у музей атеїзму. Хіба художник був атеїстом? Блюзнірство! Але про це пізніше. У 1956 –1959 р.р. я працював завклубом у Никонковичах, одночасно вчився у культосвітньому технікумі і відвідував музей Народної творчості по вул. Драгоманова. І на моє прохання дирекцією музею були виготовлені фоторепродукції з вищеназваних картин для клубу с. Никонковичі. Але опинились у Щирецькому Будинку культури. Тільки хто їх переніс у церкву-музей варто дослідити. Через кілька років,підчас ремонту в середині храму(побілка відвологлих стін), я випадково їх побачив в кутку серед сміття знищених, відвологлих,зацвілих. Свідком цього був молодий хлопець. Я взяв їх – думав відновити. Жаль, що не вдалось.Така доля тих експонатів.

Далі пан Андрій роздумує… «де поруч із Українською греко-католицькою церквою Святої Трійці знаходилась невеличка хатина, саме тут, як запевняють науковці, з’явився на світ майбутній талант…», хоча є інші версії.

Ну і що? І які науковці? Автор не вказує. Хоч мені відомо. Це Кім Науменко та Микола Батіг.

Одночасно мені жаль, як правнуку Петра Куриласа – батька відомого художника Осипа Куриласа, за те, що «дослідник» написали багато неправди про митця.

А хіба міг художник у той жорсткий час написати про себе правду, що народився у заможній сім’ї? Не міг!..

Напевно він сміявся б з тих досліджень його життя.

Та не був мій прадід Петро Курилас зубожілим дякоучителем і не жив у дяківській хаті при церкві у Щирці з купою голодних дітей і не народився там майбутній художник!

Насправді мій прадід Петро живу селі Острів – передмісті Щирця.Тут ще за радянських часів була сільрада, яка знаходилась на місці, де сьогодні проживає сім’я Новак, вулиця Грушевського. Збереглось про село тільки вулиця Острівська і фігура про ліквідацію панщини.

А господарство прадіда Петра було заможним, знаходилось у такзваному «Закутку», або коло колишнього молокозаводу. Одночасно прадід  дякував у церкві в Щирці, вчив дітей грамоти.

Щоб полегшити обробіток своїх полів, які знаходились у різних місцях, не витрачати даремно часу на переїзди, прадід Петро продав господарство в Острові і купує газдівство у Никонковичах. Разом із землею в єдиному масивів кількості 8 моргів, велику курну хату під стріхою з гніздом бузька та господарськими будівлями: стайнею, стодолою та криницею.Такі курні хати у той час будували, щоб не платити податку за димоходи і не забруднювати атмосферу. І переїжджає з багатодітною сім’єю. Серед малих дітей був і Осипцьо, як його називала моя бабуся, зі спогадів якої пишу ці рядки. Тільки де міг взяти гроші «зубожілий» до краю дяк, щоб купити таке майно? За один морг землі можна було хату збудувати, а за вісім? Тільки не зрозуміло чи купив у борг в 500 ринських, чи купив і борг колишнього господаря? Написано, що купив з боргом…Тоб-то оплатив ще і борг. Тільки про гроші дослідник чомусь мовчить. Хіба він знав їх вартість?

Коло цієї курної хати у Никонковичах, а не у Щирці, на фотографії у монографії-альбомі п.Андрія Крижанівського зображений мій прадід Петро Курилас зі всією великою родиною. Серед неї знаходився й Осипцьо – у майбутньому видатний художник. Цю фотографію, розказувала тітка у Никонковичах,позичив якийсь пан, обіцяв що поверне.

Цю землю, яка простягалась від села майже до хутора Толока, який існував до колективізації, добре пам’ятаю. Особливо сінокіс, на якому «било» джерело з холодною водою. З якого малим пив воду.

Пам’ятаю і ту курну хату. Бабуся на триніжку під бовдуром страву варила, а дим через відкриті двері стелився у сінях і далі на горище. А там фільтрувався стріхоюі виходив на зовні. У цій хаті у дитинстві я деякий час зростав, дихав їдким димом, плачучи від нього, слухав стогін бабусі і розповідь про її тата, маму, братів і сестер, які переселились з Острова..

Пізніше прадід посадив великий сад. А за селом утримував велику пасіку і дітвора їла мед ложками. Залишки пасіки, обгородженою високою тростиною з фруктовими деревами, добре пам’ятаю.

У селі Никонковичах у прадіда Петра ще народжувались діти. Мабуть і бузьок сприяв – приносив майже щороку. Та і те, що після смерті першої дружини, вдруге оженився з молодою дівчиною.

Скільки у цій курній хаті з глиняною долівкою ще народилось дітей, достеменно ніхто не знає. Слабші вмирали, здорові виростали.Йшов природній відбір.

Найбільше прадід Петро мав клопоту, як народжувались і виростали дівчата. Змушений був готувати придане: морг поля або гроші на поле, корову або коня,повну скриню з одягом, пухову перину, подушки і все те, що необхідно жінці… Щоб свекруха «кривим оком» на невістку не дивилась і не шепотіла «Злидні!..».

З часом прадід Петро усіх дівчат заміж віддав, у дівках незасиділись і «кривим оком» на них не дивились…

Із синами прадід Петро клопоту не мав. Землі не давав. Господарку не дробив. Вчив усіх синів ремесла. Серед них були шевці, кравці, столяри, вміли хати будувати і на полі працювати. А ще своє вміння ремесла передавали нащадкам. Усі сини були одружені в своєму і в навколишніх селах.Усі мали чудовий голос, були дяками у церквах, володіли майже усіма музичними інструментами. Навіть одному із синів дали кличку «басіста» – грав на контрабасі.Усі, як і їхній тато, були глибоко віруючими, народжували багато дітей. Самі доживали глибокої старості, як їхні діти, навіть і внуки тай правнуки.

А найстаршого сина Клима, хлібороба за покликанням, прадід Петро одружив на багатій вдові аж у Миколаїв. З часом до дітей вдови приєднались і їхні спільні діти й серед них Василь – майбутній греко-католицький священик.

Тут, в селі Никонковичі, зростав і майбутній художник Осип.

Напевно прадід Петро з ним мав найбільше клопоту, бо син не був здатний ні до ремесла, ні до праці в полі, а тільки до науки.

Не раз бабуся пригадувала, як її тато жалівся: «Буде бідний Осипцьо… З науки не проживе на світі… Не хоче вчити ремесла…Хліб би мав у руках».

І рад-не-рад прадід відвозить Осипця до Львова у бурсу здобувати науку. А разом з ним везе підводу дров на зиму, картоплю, овочі та відповідних жирів –смальцю, щоб бурсаки не голодували і в теплі вчились. Так, що бідний селянин не мав змоги вчити сина навіть у бурсі…

В інших дослідженнях дехто доводить, що після закінчення бурси художник повертається у Щирець. До кого? Напевно у стареньку дяківську хату? Може! А чому не до батька у Никонковичі? Забули дослідники. Тільки чому повертається?.. А тому, що в умовах Австро-Угорщини – продовжує дослідник, – вихідцю з народу вчитись було складно…

А те, що багато працював – то правда, написав навіть образ «Серце Ісуса» для церкви у селі Никонковичі, яке вважав своєю другою батьківщиною.…

З приходом радянської влади у 1944 р. Осип Курилас, дізнаємось,– відновив своє членство у спілці радянських художників, яке було перерване німецькою окупацією і на схилі літ радо включився у творче життя. А може був лояльним до радянської влади, щоб на старості літ з дружиною не бути вивезений до Сибіру? Напевно, що так! І художник пише картини на радянську тематику: про героїв соціалістичної праці, про колгосп у Щирецькому районі.. А хіба мав вихід?

Під час війни на деякий час повернувся у Никонковичі. Там проживав у сина свого рідного брата Петра-Івана. Заходив і до нас. Добре пам’ятаю його високого з вусами, з великим собакою.

За портрет Сталіна був відзначений Сталінською премією в сумі 5000 рублів та медаллю «За трудову доблесть». Премія по його «згоді» пішла на відбудову народного господарства, значок лауреата та медаль почепили йому на груди.

Хіба не зі страху бути вивезеним до Сибіру, був лояльним художник до радянської влади і віддячував їй? Хіба не знали кадебісти, що Осип Курилас був Січовим стрільцем? Хоч не воював зброєю проти росіян, а олівцем – малював карикатури на них. Але то крапля води в морі, а страх був у найголовнішому.

Хіба не знали кадебісти, що сини священика о.Василя – його племінника, знаходились у лавах УПА? Один з них сотник Ярослав загинуву бою з ними. А двох інших: Романа і Степана – розшукують. Сам священик знаходиться у Сибіру. Зате, що не зрікся своєї віри, засуджений на 10 років таборів у 1946 році.

Хіба вони не знали, що сини рідного брата художника – Степана Куриласа – дяка із Сердиці в УПА?

 Один з них – Степан загинув у бою і невідомо де похований. І тільки люди, і я в тому числі, довідались, коли прочитали на стеллі-пам’ятнику Музею «Пам’яті жертв сталінських репресій» його прізвище. А другий засуджений на 10 років Сибіру.

Усе знали кадебісти, тому і тримали художника у постійному страху до кінця життя.

За те після смерті художнику відомстили. Майстерню опломбували. Картини і архів конфіскували, вважали їх не його власністю, а «всенародним» надбанням…

Часто чую, читаю, що кадебісти багато його картин спалили. Намою думку – не згоріли картини. Адже рукописи не горять! Їх розікрали «папєреднікі» і передали своїм нащадкам. А хіба зараз окремі можновладці-депутати не задекларували в електронних деклараціях картини О. Новаківського, І.Труша та інших. Мабуть і серед них є твори Осипа Куриласа. Було б по-людськи, якби їх повернули людям.

…Хочу відзначити, що великі здібності до художньої творчості мали й внуки та правнуки прадіда Петра Куриласа. Особливо сини бабусі та її внуки. Мій двоюрідний брат Михайло з Никонкович (загинув у часи ІІ Св.війни), у стодолі на стіні олівцем намалював справжню баталію – бій совєтів з німцями. З приходом совєтів у селі моя тітка мала клопіт, не мала вапна, щоб стіну забілити.

Але підтримки для удосконалення таланту у той час хлопці не мали. Жаль, що художник свого таланту малярства не передав родині. Напевно на те були якісь причини…

За те син о.Василя Василь(живе в Брюховичах) став відомим архітектором. Проектував церкви на Львівщині. А внучка о.Василя, дочка мого троюрідного брата Степана, Лариса, прославила себе у США, виготовила великий монумент-пам’ятник, присвячений Голодомору на Україні.

Така моя коротка розповідь про прадіда Петра Куриласа і його родину, його синів – художника Осипа, якого останній раз бачив на похороні бабусі. Його братів – Степана з Сердиці, якого при зустрічі я в руку цілував, його синів – моїх вуйків Степана, якого я ніколи небачив, а з Ярославом зустрівся після повернення його з Cибіру. Хоч про Степана капітан КДБ мене у 1955 р. допитував.

Як і про сина брата Осипа – Клима,– о. Василя, з яким зустрівся у с. Никонковичах після його повернення з Сибіру в 1956 р, про синів о.Василя – Степана та Романа, яих КДБ розшукували – моїх троюрідних братів, з якими зустрівся у Щирці після їх приїзду з США.Жаль, що не маю детальних відомостей про інших родичів, розкиданих по світу – нащадків прадіда Петра Куриласа та про його сина Осипа. Вони живуть у другому, третьому і в наступних поколіннях. Мабуть зі скромності не афішують своєї спорідненості з видатним художником.

Серед них були вчені і багаті, але чомусь не могли для історії осягнути такої колосальної праці,яку зробив пан Андрій Крижанівський – монографію-альбом про творчість Осипа Куриласа. Напевно тому, що йому, як сину священика, насамперед, дорога духовна цінність творчості митця. Великий поклін Андрію Крижанівському від нащадків. Як і організатору музею – Стефанії Деревацькій.

Роман Курилас, внучатий племінник художника Осипа Куриласа, Щирець – Італія


Поширте та додайте в закладки

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Пошук
Custom Search
Натисніть
Календар публікацій
Травень 2017
П В С Ч П С Н
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  
Стрічка новин

Вільна боротьба

XIII Всеукраїнська Універсіада  17-19 травня  2017[...]

Вільна боротьба

Кубок Дністра 20 травня 2017 року[...]

«Четвертий гріш» у Щирецькому війтівстві

Податки – «четвертий гріш» у[...]

Великого бажайте! (Анонс)

З’їзд християнської молоді у Щирці. 28[...]

Чемпіонат України

Вільна боротьба 10 - 13 травня[...]

Вільна боротьба

Турнір «Чорне море» 5-6 травня 2017[...]
Новини податкової

Інформація 24.05.2017

Легалізація заробітної плати – головна[...]

Інформація 23.05.2017-3

В Пустомитівському відділенні Галицької ОДПІ[...]

Інформація 23.05.2017-2

Кому та коли слід подавати[...]
Погода
Погода в Україні
РАДІО ОНЛАЙН
Музичний плеєр

Here is the Music Player. You need to installl flash player to show this cool thing!

Хто онлайн
3 Гостей, 2Роботів
Рекомендуємо!